Запис від 10.03.2016 Ми так поспішаємо жити, що не помічаємо, як те життя, за яким ми так женемося непомітно проходить повз нас. Ми не цінуємо те, що маємо. Не звертаємо уваги на те, що нас оточує. Нам завжди усього мало. Але ж щастя полягає не в тому, щоб усе мати, а втому, щоб насолоджуватись тим, що маємо. Люди стали холодними, байдужими, черствими до горя інших. Іноді я й сама така, але скільки після того докорів сумління! А якщо раптом станеться так, що ми не зможемо виправити помилку, перепросити? Як тоді з таким тягарем жити? Хіба ж не простіше бути людяними? Я знаю, що пишу, що у пориві емоцій важко стриматись і тримати своє Я під контролем. Але ж наскільки тоді було б простіше жити. Ми ж усі ходимо під одним небом. Для нас усіх світить одне і теж сонце. Наше життя може в будь-яку мить обірватись. І що тоді? Я не буду говорити про рай і про пекло то вибір кожного вірити в життя після смерті чи ні. Але, якщо омити це все то який слід ви після себе залишите? Яким словом вас будуть згадувати? Чи будуть тужити за вами чи лише відчують полегшення? Ми всі не без гріха, всі роблять помилки, життя не без того. Але ж я впевнена усім хочеться відчувати себе коханими, дорогими, потрібними, щоб було куди спішити, де на тебе завжди чекають, де раді кожному твоєму дзвінку, слову, кожній зустрічі. Хіба ж не хочеться відчувати тепло і турботу? Хіба не це є головним) скажете – ні? А що ж тоді? Уявіть на мить світ – де люди щасливі, щирі, добрі, усміхнені. Хіба будуть тоді чвари, сльози, війни? – ні! Бо нікому буде це робити. Люди! – спішіть любити і дарувати свою любов навколишнім. Приносьте добро, роздавайте його задарма. Бо не краса спасе світ, ні, світ врятує лише любов, добро і милосердя. Наше життя спливе непомітно, й так хочеться прожити його гідно. Робімо добро просто так, без вигоди і ви побачите наскільки кращими може бути цей світ. Ми не можемо змінити інших але ми можемо постаратись змінитись самі. Замки не будувались за один день. Ви побачите скільки задоволення приносить просто так зроблений хороший вчинок.
Кожен справжній українець на запитання про найкращу мову в світі впевнено скаже, що немає кращої за нашу рідну українську мову, яку стільки років цінували і берегли наші предки. Мова для них була символом боротьби за незалежність від іноземних загарбників, які століттями панували на наших землях. Але одні загарбники змінювали інших, а мова залишалась, даючи надію на те, що прийде той час, коли люди, які розмовляють українською, житимуть у вільній та незалежній країні. Тому нашу мову часто називають калиновою, що калина теж є одним з символів України. А ще калину часто порівнюють з красивою дівчиною. А українська мова є однією з наймилозвучніших мов у світі. Нашу мову часто порівнюють зі співом солов'я, із запашною квіткою. І недарма! Скільки прекрасних віршів, пісень, легенд, художніх творів українською мовою написано відомими майстрами слова та невідомими авторами. Скільки чудових слів написано про саму мову. Володимир Сосюра у своєму вірші закликає всіх:
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічну живу і нову,
І мову її солов'їну.
Звичайно, кожен в праві вважати найкращою ту мову, якою розмовляють його батьки, якою було вимовлено перше слово. Тут не посперечаєшся. Адже жоден народ не може існувати без своєї мови. Саме мова дозволяє зберегти свою самобутність, культуру та історію, що передається з покоління в покоління. Наша мова теж має дуже багато самобутніх рис, що не повторюються в жодній іншій мові світу. Лише ми можемо похвалитись тим, що можемо написати твір, кожне слово в якому починається з однакової літери:
Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток - срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Але є і у нашої мови свої проблеми. Колоністська політика загарбників наших земель відклала свій відбиток на розвиток мови. Чимало людей забули про те, ким вони є, втративши можливість стати продовжувачами національно-культурних традицій наших пращурів. Люди почали змінювати мову на більш престижну, вважаючи, що це допоможе їм досягнути певних здобутків у кар'єрному рості. Такі люди здатні не лише забути про рідну мову, а й продати Батьківщину за миску супу. Але найгірше у цій ситуації - це не втрата совісті, моралі, національної свідомості, а злочин проти своїх дітей та внуків, які чують з дитинства чужинську мову, яку вважатимуть рідною, втрачаючи зв'язок з попередніми поколіннями та спотворюючи світогляд своїх же нащадків. Люди, схаменіться! Не втрачайте так легко ті здобутки, які виборювали наші предки століттями важкою працею та ціною великої крові у боротьбі за право збереження рідної мови та традицій. Я думаю. що ні! Тому що все ж залишились люди, які цінують рідну мову навіть на чужині. Вони є справжніми патріотами своєї країни, не зважаючи на ті обставини, у які потрапили. На теренах України більшість людей розмовляє українською мовою. Тому що сила нашого народу - це наша рідна українська мова.
Тому ми просто зобов'язані її плекати, оберігаючи від експансії чужоземців та невігласів, які поміняли її на чужу. Ми не маємо право руйнувати те, що створювалось сотнями поколінь - нашу квітучу співочу калинову мову!
Наталія Новицька, юнкор проекту, учениця 11-А класу
Вишита сорочка - улюблений одяг кожної українки. Здавна сорочки прикрашали магічними знаками сонця, поля, води. Вважалося, що ці символи відводять від людини хвороби, нещастя і біди. І сама тканина сорочки, і вишиванка, і колір ниток мали чарівну силу. Символіка українських вишивок на сорочках надзвичайно багата. Ці символи пройшли крізь віки, символізуючи і нині чистоту почуттів, глибину безмежної любові до всіх, хто не черствіє душею.
Тож з упевненістю можна стверджувати, що вишиванка є власне українським національним мистецтвом, яке цінується у всьому світі як оберіг.
Мова - це найдорожчий скарб людини. Без мови важко уявити життя на Землі. Ніхто не має права забувати рідної мови. Тому що той, хто її зрікся, не поважає навіть сам себе.
Ми живемо у незалежній країні - Україні. Нашою державною мовою є українська мова. І цим слід пишатись. І не лише тому, що українською складено багато чудових пісень та віршів. А тому, що її є частинкою великого українського народу, його історії, культури, звичаїв та традицій. Розумна людина може знати багато мов, розмовляти з іноземцями їхньою мовою. Але думаємо та бачимо сни ми рідною мовою. Тому що рідна мова - найдорожча в світі!
Взимку, коли надворі лютує мороз, а землю вкриває пухкий сніжок, до мого вікна прилітають горобці. Адже там стоїть відеречко із зерном, яким ми годуємо курей, гусей та качок. Горобцям теж зерно залишаємо. Тому що комахи сховались від холоду під корою дерев та під сухим листям, а птахам, що залишились, немає що їсти. Після смачного обіду горобці збираються на кущі жасміну під моїм вікном, звідки їм зручно спостерігати чи не наближається кіт, який хоче їх з'їсти. А коли прийде весна, птахи зів'ють на кущі гніздечко для своїх пташенят. З весни до осені вони полюватимуть на шкідників, що їдять листя та завдають шкоди деревам у моєму садку.
