Літературна світлиця

Полеглим в боях за рідну Батьківщину героям, усім, хто не встиг сказати найголовнішого, присвячується...

Sun, 21 Aug 2016 06:58:45 GMT

Із мого щоденника

Fri, 11 Mar 2016 13:44:06 GMT

Запис від 10.03.2016 Ми так поспішаємо жити, що не помічаємо, як те життя, за яким ми так женемося непомітно проходить повз нас. Ми не цінуємо те, що маємо. Не звертаємо уваги на те, що нас оточує. Нам завжди усього мало. Але ж щастя полягає не в тому, щоб усе мати, а втому, щоб насолоджуватись тим, що маємо. Люди стали холодними, байдужими, черствими до горя інших. Іноді я й сама така, але скільки після того докорів сумління! А якщо раптом станеться так, що ми не зможемо виправити помилку, перепросити? Як тоді з таким тягарем жити? Хіба ж не простіше бути людяними? Я знаю, що пишу, що у пориві емоцій важко стриматись і тримати своє Я під контролем. Але ж наскільки тоді було б простіше жити. Ми ж усі ходимо під одним небом. Для нас усіх світить одне і теж сонце. Наше життя може в будь-яку мить обірватись. І що тоді? Я не буду говорити про рай і про пекло то вибір кожного вірити в життя після смерті чи ні. Але, якщо омити це все то який слід ви після себе залишите? Яким словом вас будуть згадувати? Чи будуть тужити за вами чи лише відчують полегшення? Ми всі не без гріха, всі роблять помилки, життя не без того. Але ж я впевнена усім хочеться відчувати себе коханими, дорогими, потрібними, щоб було куди спішити, де на тебе завжди чекають, де раді кожному твоєму дзвінку, слову, кожній зустрічі. Хіба ж не хочеться відчувати тепло і турботу? Хіба не це є головним) скажете – ні? А що ж тоді? Уявіть на мить світ – де люди щасливі, щирі, добрі, усміхнені. Хіба будуть тоді чвари, сльози, війни? – ні! Бо нікому буде це робити. Люди! – спішіть любити і дарувати свою любов навколишнім. Приносьте добро, роздавайте його задарма. Бо не краса спасе світ, ні, світ врятує лише любов, добро і милосердя. Наше життя спливе непомітно, й так хочеться прожити його гідно. Робімо добро просто так, без вигоди і ви побачите наскільки кращими може бути цей світ. Ми не можемо змінити інших але ми можемо постаратись змінитись самі. Замки не будувались за один день. Ви побачите скільки задоволення приносить просто так зроблений хороший вчинок.

*****

Wed, 09 Mar 2016 16:43:30 GMT

Не забудь мою вірність тобі,

Любов, що тебе зберігає.

Шепочи моє ім’я уві сні -

Такої, як я, більше немає.

Пам’ятай мої всміхнені очі:

Карі - як янтар, темні - як ніч.

І спи спокійно серед ночі

Доленьку свою більше не клич.

Згадуй мою родимку милу,

Як без пам’яті цілував її.

І не треба, не дякуй за крила,

Що я їх дарувала тобі.

Просто пам’ятай ніжність мою

І відданість для тебе - не забудь!

Люби, як я тебе люблю

І поряд завжди будь!

mariam

****

Wed, 09 Mar 2016 16:38:55 GMT

Спи спокійно – я з тобою

Ніжно схилюсь над чолом

І все одно що не поряд зі мною

Розлука не страшна нам двом.

Наше кохання сильніше

За відстань, і проблеми усі

Просто притисни до себе міцніше

Подумки я відчую обійми міцні.

Спи коханий я з тобою

Ніжно цілую тебе

Вмиваюсь гарячою сльозою

І кохаю більш за все.

***

Wed, 09 Mar 2016 16:35:32 GMT

Дякую тобі коханий за підтримку,

Що ти поряд зі мною завжди

І в радості миті і у важку хвилинку

Я знаю, що в мене є ти!

Дякую коханий - за віру в мене,

За неоцінену твою любов

Я не знаю, щоб робила без тебе

Дякую милий знов-і-знов:

За твої щирі теплі слова,

За терплячий, ніжний погляд,

Що дає снагу до життя,

Що зігріває коли ти не поряд.

Дякую милий за безмежне щастя

Як безцінний скарб дароване тобою,

Що заслоняєш собою нещастя,

І зігріваєш своєю любов’ю.

mariam

Ні з примусу забути...

Thu, 09 Jul 2015 13:22:03 GMT

Ні з примусу забути,

Ні з образи

Світання мрій химерних і чудних,

Що зорями вплелися в небозвід

Над хатою батьків твоїх,

Не в змозі.

Забути?

Як відро цямрину цілувало

І реготнуло мені вслід,

Коли світало.

Забути?

Їжака що осінь визбирав на колючки

І шерхотів,

Неначе щось хотів сказати.

Забути?

Поцілунок край села,

Якого не було.

Забути!

Химерна осінь вміє нагадати

Світання мрій і сивини зело.

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)

Над золотом соборних куполів...

Thu, 09 Jul 2015 13:22:22 GMT

Над золотом соборних куполів

Зустрівся погляд мій із журавлями,

І тіло стрепенулося увись...

Та погляд лиш полинув небесами.

І враз все відійшло,

Що поряд, що навколо -

Весь день, не тут, не разом, не зі мною,

І впало громом -

Плачуть журавлі...

Летіти мені ввись,

Чи впасти до землі,

Чи жити,

Чи пора за вами?

Хто зна про це,

Та й той не відповість:

Навіщо плач оцей

Стоїть над куполами?

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)

Відцвіло, відбуло, відболіло...

Thu, 09 Jul 2015 13:22:41 GMT

Відцвіло, відбуло, відболіло...

Вже й не вірю, чи справді було,

Бо й у пам'яті все відомліло

І травою усе поросло.

Перебула весна, перебула,

Перебуде і літо колись -

Я забуду як ти не забула

На прощання хоч вибачитись.

Мало втіхи у тому,

Як мало у тому й біди -

Відцвіло, відбуло, відболіло...

Та чомусь все частіше прямую туди,

Де усе заросло й відімліло.

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)

Прикличу очі твої...

Thu, 09 Jul 2015 13:22:31 GMT

Прикличу очі твої -

Близької долі відгомін...

Не сьогодні вони зі мною були б -

Тільки ролі такі

Вже у цьому житті нам випали.

Може, й треба було б інак

На цей світ дивитися:

Що тут робиться -

Плачуть звивини...

Хочу бачити очі твої знесилені,

Непідсинені до неможливості,

Скільки ж прагнень у них потопилося!

В неможливостях вгомонитися...

Тільки б очі твої приснилися,

Доки вірю у те, що лишилося.

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)

***

Thu, 25 Jun 2015 04:38:35 GMT

Я буду вірна тобі все життя.
Я буду вірна навіть після смерті;
і щоб не принесло майбуття -
ці слова із серця не стерти.

Я буду любити тільки тебе.
Тільки тебе буду вірно чекати.
І пробачу я для тебе все,
бо кохання вміє пробачати.

Я за тебе молитиму Бога,
вустами шепотіти твоє ім'я,
щоб легкою була твоя дорога
і щоб Господь беріг твоє життя.

Я буду завжди поряд з тобою,
якщо далеко - моє серце з твоїм
і щоранку йдучи холодною росою
я виглядатиму тебе біля воріт.

Я буду чекати, щоб не сталось.
Гляну увічі розлуці й ненастям
адже з тих пір, як ми з тобою закохались -
тільки в тобі живе моє щастя!