Запис від 10.03.2016 Ми так поспішаємо жити, що не помічаємо, як те життя, за яким ми так женемося непомітно проходить повз нас. Ми не цінуємо те, що маємо. Не звертаємо уваги на те, що нас оточує. Нам завжди усього мало. Але ж щастя полягає не в тому, щоб усе мати, а втому, щоб насолоджуватись тим, що маємо. Люди стали холодними, байдужими, черствими до горя інших. Іноді я й сама така, але скільки після того докорів сумління! А якщо раптом станеться так, що ми не зможемо виправити помилку, перепросити? Як тоді з таким тягарем жити? Хіба ж не простіше бути людяними? Я знаю, що пишу, що у пориві емоцій важко стриматись і тримати своє Я під контролем. Але ж наскільки тоді було б простіше жити. Ми ж усі ходимо під одним небом. Для нас усіх світить одне і теж сонце. Наше життя може в будь-яку мить обірватись. І що тоді? Я не буду говорити про рай і про пекло то вибір кожного вірити в життя після смерті чи ні. Але, якщо омити це все то який слід ви після себе залишите? Яким словом вас будуть згадувати? Чи будуть тужити за вами чи лише відчують полегшення? Ми всі не без гріха, всі роблять помилки, життя не без того. Але ж я впевнена усім хочеться відчувати себе коханими, дорогими, потрібними, щоб було куди спішити, де на тебе завжди чекають, де раді кожному твоєму дзвінку, слову, кожній зустрічі. Хіба ж не хочеться відчувати тепло і турботу? Хіба не це є головним) скажете – ні? А що ж тоді? Уявіть на мить світ – де люди щасливі, щирі, добрі, усміхнені. Хіба будуть тоді чвари, сльози, війни? – ні! Бо нікому буде це робити. Люди! – спішіть любити і дарувати свою любов навколишнім. Приносьте добро, роздавайте його задарма. Бо не краса спасе світ, ні, світ врятує лише любов, добро і милосердя. Наше життя спливе непомітно, й так хочеться прожити його гідно. Робімо добро просто так, без вигоди і ви побачите наскільки кращими може бути цей світ. Ми не можемо змінити інших але ми можемо постаратись змінитись самі. Замки не будувались за один день. Ви побачите скільки задоволення приносить просто так зроблений хороший вчинок.
