Відцвіло, відбуло, відболіло...

Вже й не вірю, чи справді було,

Бо й у пам'яті все відомліло

І травою усе поросло.

Перебула весна, перебула,

Перебуде і літо колись -

Я забуду як ти не забула

На прощання хоч вибачитись.

Мало втіхи у тому,

Як мало у тому й біди -

Відцвіло, відбуло, відболіло...

Та чомусь все частіше прямую туди,

Де усе заросло й відімліло.

 

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)

Прикличу очі твої -

Близької долі відгомін...

Не сьогодні вони зі мною були б - 

Тільки ролі такі

Вже у цьому житті нам випали.

Може, й треба було б інак

На цей світ дивитися:

Що тут робиться -

Плачуть звивини...

Хочу бачити очі твої знесилені,

Непідсинені до неможливості,

Скільки ж прагнень у них потопилося!

В неможливостях вгомонитися...

Тільки б очі твої приснилися,

Доки вірю у те, що лишилося.

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)

Над золотом соборних куполів

Зустрівся погляд мій із журавлями,

І тіло стрепенулося увись...

Та погляд лиш полинув небесами.

І враз все відійшло,

Що поряд, що навколо -

Весь день, не тут, не разом, не зі мною,

І впало громом -

Плачуть журавлі...

Летіти мені ввись,

Чи впасти до землі,

Чи жити, 

Чи пора за вами?

Хто зна про це,

Та й той не відповість:

Навіщо плач оцей

Стоїть над куполами?

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)

 

Ні з примусу забути,

Ні з образи

Світання мрій химерних і чудних,

Що зорями вплелися в небозвід

Над хатою батьків твоїх, 

Не в змозі.

Забути?

Як відро цямрину цілувало

І реготнуло мені вслід,

Коли світало.

Забути?

Їжака що осінь визбирав на колючки

І шерхотів,

Неначе щось хотів сказати.

Забути?

Поцілунок край села,

Якого не було.

Забути!

Химерна осінь вміє нагадати

Світання мрій і сивини зело.

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)

 

Я буду вірна тобі все життя.
Я буду вірна навіть після смерті;
і щоб не принесло майбуття -
ці слова із серця не стерти.

Я буду любити тільки тебе.
Тільки тебе буду вірно чекати.
І пробачу я для тебе все,
бо кохання вміє пробачати.

Я за тебе молитиму Бога,
вустами шепотіти твоє ім'я,
щоб легкою була твоя дорога
і щоб Господь беріг твоє життя.

Я буду завжди поряд з тобою,
якщо далеко - моє серце з твоїм
і щоранку йдучи холодною росою
я виглядатиму тебе біля воріт.

Я буду чекати, щоб не сталось.
Гляну увічі розлуці й ненастям
адже з тих пір, як ми з тобою закохались -
тільки в тобі живе моє щастя!