Не забудь мою вірність тобі,

Любов, що тебе зберігає.

Шепочи моє ім’я уві сні -

Такої, як я, більше немає.

Пам’ятай мої всміхнені очі:

Карі - як янтар, темні - як ніч.

І спи спокійно серед ночі

Доленьку свою більше не клич.

Згадуй мою родимку милу,

Як без пам’яті цілував її.

І не треба, не дякуй за крила,

Що я їх дарувала тобі.

Просто пам’ятай ніжність мою

І відданість для тебе - не забудь!

Люби, як я тебе люблю

І поряд завжди будь!

mariam

Спи спокійно – я з тобою

Ніжно схилюсь над чолом

І все одно що не поряд зі мною

Розлука не страшна нам двом.

Наше кохання сильніше

За відстань, і проблеми усі

Просто притисни до себе міцніше

Подумки я відчую обійми міцні.

Спи коханий я з тобою

Ніжно цілую тебе

Вмиваюсь гарячою сльозою

І кохаю більш за все.

Дякую тобі коханий за підтримку,

Що ти поряд зі мною завжди

І в радості миті і у важку хвилинку

Я знаю, що в мене є ти!

Дякую коханий - за віру в мене,

За неоцінену твою любов

Я не знаю, щоб робила без тебе

Дякую милий знов-і-знов:

За твої щирі теплі слова,

За терплячий, ніжний погляд,

Що дає снагу до життя,

Що зігріває коли ти не поряд.

Дякую милий за безмежне щастя

Як безцінний скарб дароване тобою,

Що заслоняєш собою нещастя,

І зігріваєш своєю любов’ю.

mariam

Відцвіло, відбуло, відболіло...

Вже й не вірю, чи справді було,

Бо й у пам'яті все відомліло

І травою усе поросло.

Перебула весна, перебула,

Перебуде і літо колись -

Я забуду як ти не забула

На прощання хоч вибачитись.

Мало втіхи у тому,

Як мало у тому й біди -

Відцвіло, відбуло, відболіло...

Та чомусь все частіше прямую туди,

Де усе заросло й відімліло.

 

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)