Прийшла зима.
Усе навколо ніби потихеньку засинає. Природа оповита таємницею. Легенько падає
пухкий сніжок. Діти весело бавляться надворі: катаються на санчатах, всі разом
ліплять сніговиків. У повітрі пахне свіжістю. В домівці ледь-ледь блимає
світло. Вся родина збирається біля ялинки та слухає захоплюючі казки бабусі. У
такі моменти хочеться вірити в диво. Зима! Скільки у цій порі чогось
незвіданого та загадкового. І все навкруги ніби змінюється на краще. Зима нам
допомагає бачити світ зовсім іншим. Тому з приходом зими просто хочеться
повірити у чудеса. Повірити щиро та безкорисливо, навіть не чекаючи на їх
здійснення, а просто мріяти і вірити…
З давніх-давен
існує повір'я: що насниться у ніч перед Новим роком,
те обов'язково збудеться. Хтось вірить, хтось – ні, але новорічні сни хотіли б
бачити усі. Також говорять: що під Новий рік побажається – те завжди збувається.
Тож недарма новорічну ніч називають незвичайною, чарівною та казковою. Тому у
Новорічну ніч багато хто вірить у диво, незважаючи на вік чи віросповідання. В
цюніч люди стають
добрішими та уважнішими один до одного, бажають усього найкращого та дарують
подарунки. Навіть дорослі люди, немов маленькі діти, в очікуванні дива
зазирають під ялинку. Тож, можливо, якщо ми будемо вірити у диво, то воно обов’язково здійсниться!
Катерина Пасечник, юнкор проекту, учениця 8-Б класу
Для мене зима –
найкраща пора року: засніжені поля, ліси, садки, розмальовані дивовижним
орнаментом віконця в оселі. Зимою, як ніколи, хочеться повірити у казку, у
здійснення всіх найзаповітніших мрій…
Люблю проводити свій
вільний час у засніженому парку: подивитись на шедеври зимової виставки,
відчути себе частинкою оточуючого світу, відійти від буденних справ та поринути
з головою у зимову казку. В такі моменти хочеться просто відчути дотик
холодних, але приємних обіймів зими та незабутніх поцілунків. І в цей момент
задається, ніби життя довкола тебе завмерло і час зупинився. А все навкруги
тоне у мільярдах білих сніжинок, що рухаються у своєму дивовижному танку,
танучи від мого подиху чи дотику до гарячих рук. І все, що потрібно в цей
момент – це лагідний дотик холодних рук близької для тебе людини. Та це не може
тривати вічно і настає момент, коли потрібно повертатись до буденного життя, що
поглинає нас повністю своїми турботами та проблемами. Чому ми все більше
перестаємо вірити у казку з кожним прожитим роком свого життя? Можливо, тому,
що дорослішаємо… А може, ми просто зневірюємось у тому, що дива насправді
можливі. Все, що нам потрібно для їх здійснення – це просто віра та прагнення
досягнути поставленої мети. Адже кожна прожита мить життя – це диво, що вже
ніколи не повториться.
Але що робити,
коли зимою замість снігу навкруги лише багнюка, що нагадує про таку неприємну
для мене пізню осінь, а щоденна рутина не залишає можливості навіть просто
помріяти про щось хороше? Слід просто не втрачати надію та вірити в чудо, що обов’язково
збудеться. І перший дотик сніжинки до моєї щоки став тому підтвердженням, коли
я, прогулюючись по сірому непривітному парку, мріяла про прихід довгоочікуваної
зими. Так і в житті до здійснення поставленої мети може бути лише півкроку.
Потрібно лише вірити у свої сили.
Хочу быть птицей - она вольная, но ведь её везде выжидает хищник. Хочу быть просторным небом - оно безгранично, но ведь клонится к закату. Хочу быть яркой звездой, но ведь они падают. Хочу быть теплым солнцем, но ведь зимой оно не греет. Хочу быть глубоким океаном, но ведь и он не безграничен. Хочу быть свободным ветром, но он бывает жестоким. Хочу быть берегом дальним, но он может быть и скалой и утесом о которые разбиваются корабли. Хочу быть дождем, но он бывает неуместным. Хочу быть светлой звездой, но ведь днен они не заметны. Хочу быть грозой, но она в силе разрушить жизнь. Хочу быть миражом, но ведь от него еще больше страданий. Хочу быть заветной мечтой, но ведь это только грезы. Хочу быть сном глубоким, но ведь рано иль позно нужно просыпатся. Хочу быть светлым маяком, но ведь в нем прожектор может перегореть. Хочу быть долгожданным рассветом, но ведь он длится несколько мгновений. Хочу быть закатом, но он обычно холоден. Хочу быть источником, но он бывает грязным. Хочу быть листом, но он скорее списанный. Хочу быть цветком, но они увядают. Хочу быть мигом, но он уходит в забытье. Тогда Я хочу быть птицей, что одолевает пространство но в сердце живет свободно. Хочу быть небом, но безоблачным. Хочу быть звездопадом, каким восхищаются всю жизнь. Хочу быть теплым солнцем, к которомы тянутся цветы. Хочу быть синим океаном, без которого чайки не живут. Хочу быть свободным ветром, что несет парус домой. Хочу быть пристанью для ушедших в море кораблей. Хочу быть летним дождем в засуху. Хочу быть звездой путеводной. Хочу быть грозой в далекой пустыне. Хочу быть миражом, что вскоре станет явью. Хочу быть заветной мечтой, что делает жизнь прекраксней. Хочу быть сном, что дарит упоенье. Хочу быть светлым маяком к которому плывет корабли. Хочу быть долгожданным расветом, что приходит каждое утро в жизнь, как весна приходит на землю. Хочу быть закатом, что дарит вдохновенье, когда мечташь уединится. Хочу быть прозрачным родником для жаждущих. Хочу быть белым листом с которого начинают с начала. Хочу быть нежным цветком из которого пчелы собирают мед. Хочу быть хрупким мигом о котором всю жизнь помнят!
