Роки минають, життя пливе.
На зміну дня приходить ніч.
Я з корінням вирву все живе
й в палаючу закину піч.

Щоб не тривожило більше душу
й гіркотою не пекли вуста.
Ці бур'яни повиривати мушу
доки в мені душа іще жива.

Зораю ниву, засію щастям
її бережно любов'ю скроплю
життя минає, зним минають хай ненастя,
я зроблю пухкою цілину.

І любов тоді там проросте
під гімн родючої землі
й збирати врожай легко будЕ
із вірою в серці та душі.

Це останнє, що я пишу тобі,
більш про тебе не згадаю
і не прийдеш ти вже у вісні,
не почуєш, що я тебе кохаю.

Ці слова пишу на прощання,
з легким серцем відпускаю тебе,
там не залишолось і краплі кохання,
що колись тривожила мене.

Спасибі за хорошу науку
й за щасливі миті що були.
Я на прощання не потисну твою руку,
щоб не вжалитись ядом твоєї стріли.

В моїй пам'яті тобі місця немає,
стерла усе що залишилось після тебе.
Хай же інша тобі пробачає
те, що непростимим було для мене.

Ціную цю мить, поряд з тобою,
хочу вічність у неї вдихнути
і стати для тебе раєм, весною.
Мрію щастям для тебе бути.

Хочу щоб в мої обійми ти летів
окриленний ніжністю й коханням,
щоб у вік забути мій погляд не зумів
і розлука наша щоб була тобі стражданням.

Я хочу щоб про мене ти марив в день і в ночі,
щоб мої вуста медом були для тебе
і щоб ти солодко спав у вісні
знаючи, що потрібен для мене.

Так вже якось сталось
зі мною наче в перший раз
я знову до безтями закохалась
в цей нелегкий для мене час.

Ми разом мало коли буваєм
і гуляти рідко коли йдемо,
він мало часу для мене приділяє
адже жонатий чоловік, уже давно.

А я ж закохалась, як дитина,
його одного чекаю та люблю
і всеодно що в нього є родина,
його завжди я вірно жду.

Я п'яна від свого кохання
і про нього шепочу знов-і-знов,
таке нестерпне з ним прощання,
а яка безмежна моя любов.

Цей чоловік поміж усіх найкращий,
він хороший, милий, чарівний.
З ним поряд бути - щастя
і він мій, він тільки мій.

Я в жонатого закохалась чоловіка,
він тепер назавжди у моїй душі.
Я покохала його навіки
і щастя, що він жонатий на МЕНІ!

Я буду поряд завжди з тобою
навіть у найтяжчі хвилини життя,
так, як ти колись була зі мною
неначе ангел-хранитель мене берегла.

По краплинці сереце мені віддавала,
й безмежну ласку, ніжнісь і тепло.
Я й досі пам'ятаю ті пісні, що ти співала
і поцілунки перед сном у чоло.

Я пам'ятаю твої люблячі очі
і обійми - притулок від всіх бід.
Ти в тривозі прокидалась серед ночі
коли я хворіла, із чола стирала піт

і не спала, за мене молилась
втираючи сльози з бездомних очей,
і чекала завжди, і сварилась,
і пригортала ніжно до плечей.

Таких як ти у світі більш нема
так мене не полюбить ніхто.
Я все віддам лиш би усмішка твоя
вічно зігрівала своїм теплом.