Я буду поряд завжди з тобою
навіть у найтяжчі хвилини життя,
так, як ти колись була зі мною
неначе ангел-хранитель мене берегла.

По краплинці сереце мені віддавала,
й безмежну ласку, ніжнісь і тепло.
Я й досі пам'ятаю ті пісні, що ти співала
і поцілунки перед сном у чоло.

Я пам'ятаю твої люблячі очі
і обійми - притулок від всіх бід.
Ти в тривозі прокидалась серед ночі
коли я хворіла, із чола стирала піт

і не спала, за мене молилась
втираючи сльози з бездомних очей,
і чекала завжди, і сварилась,
і пригортала ніжно до плечей.

Таких як ти у світі більш нема
так мене не полюбить ніхто.
Я все віддам лиш би усмішка твоя
вічно зігрівала своїм теплом.

Если б только я могла
стрелки часов прокрутить назад:
день, ночь, свет и мгла,
яркий рассвет и нежный закат.

Если б мне было под силу
время вспять обернуть:
по другому б звучали мотивы
тех времен, что уже не вернуть.

Увы! Что было уже не изменить
и ошибки исправить нельзя.
Теперь учусь каждый миг ценить,
каждый закат и рассвет нового дня!

Тиха і тепла ніч осіння була,
пожовкле листя шаруділо під ногами,
десь вдалині виднілася світанку зоря
а ми ішли обійнявшися думками.

Жодного слова не зронили вуста
Цю тишу зрушити ніхто не міг,
зайві були будь-які слова.
Лиш листя стелилося до ніг.

Цю зустріч пам'ять пронесе
в своїх долонях крізь життя,
ми сьогодні разом, завтра не будЕ!
Тільки запізнілим буде каяття...

Я не вірю, що буде війна
і брат на брата повстане,
що кров'ю знов омиється земля
і час лихий для нас настане.

Не хочу вірити прогнозам лихим,
про сколічені долі не хочу і чути.
І дивитись у небо поглядом сумним -
не хочу! Не повинно так бути.

Я не хочу бачить, як ридає Україна
і сльозами солдатські рани омиває.
Наша Ненька не упаде на коліна
і від болю більш не заридає.

Я вірю у наше світле майбуття, на нашій рідній, світлій Батьківщині.
І Господа Бога я молю щодня:
щоб послав нам миру і щастя Україні!

Він мав дух воїна, велике серце,

Талант, що полонив весь світ.

Це та людина, що колись створила

І "Сон", і "Катерину", й "Заповіт".

Так, ви вгадали: це - Шевченко,

Поет, художник.Це - Кобзар,

Який за всі свої страждання

Від Господа отримав дар.

Неволя, злидні, втрата рідних

Зламали б будь-кого, а він

Тримався мужньо, стійко, гідно,

Не боячись якихось змін.

Він той, хто все свої життя

Поклав на боротьби вівтар.

Свобода мови, думки, люду - 

Ось те, чого хотів Кобзар.

Як міг, боровся він з царизмом,

Як міг, підтримував людей.

Вселяв надію на найкраще

Віршами, повними ідей.

І недарма Тарас Шевченко

Звання борця носить тепер.

То ж пам'ятаймо того ревно,

Кого весь світ зве Кобзарем.

Настя Степанюк, учениця 9 класу