Запис від 10.03.2016 Ми так поспішаємо жити, що не помічаємо, як те життя, за яким ми так женемося непомітно проходить повз нас. Ми не цінуємо те, що маємо. Не звертаємо уваги на те, що нас оточує. Нам завжди усього мало. Але ж щастя полягає не в тому, щоб усе мати, а втому, щоб насолоджуватись тим, що маємо. Люди стали холодними, байдужими, черствими до горя інших. Іноді я й сама така, але скільки після того докорів сумління! А якщо раптом станеться так, що ми не зможемо виправити помилку, перепросити? Як тоді з таким тягарем жити? Хіба ж не простіше бути людяними? Я знаю, що пишу, що у пориві емоцій важко стриматись і тримати своє Я під контролем. Але ж наскільки тоді було б простіше жити. Ми ж усі ходимо під одним небом. Для нас усіх світить одне і теж сонце. Наше життя може в будь-яку мить обірватись. І що тоді? Я не буду говорити про рай і про пекло то вибір кожного вірити в життя після смерті чи ні. Але, якщо омити це все то який слід ви після себе залишите? Яким словом вас будуть згадувати? Чи будуть тужити за вами чи лише відчують полегшення? Ми всі не без гріха, всі роблять помилки, життя не без того. Але ж я впевнена усім хочеться відчувати себе коханими, дорогими, потрібними, щоб було куди спішити, де на тебе завжди чекають, де раді кожному твоєму дзвінку, слову, кожній зустрічі. Хіба ж не хочеться відчувати тепло і турботу? Хіба не це є головним) скажете – ні? А що ж тоді? Уявіть на мить світ – де люди щасливі, щирі, добрі, усміхнені. Хіба будуть тоді чвари, сльози, війни? – ні! Бо нікому буде це робити. Люди! – спішіть любити і дарувати свою любов навколишнім. Приносьте добро, роздавайте його задарма. Бо не краса спасе світ, ні, світ врятує лише любов, добро і милосердя. Наше життя спливе непомітно, й так хочеться прожити його гідно. Робімо добро просто так, без вигоди і ви побачите наскільки кращими може бути цей світ. Ми не можемо змінити інших але ми можемо постаратись змінитись самі. Замки не будувались за один день. Ви побачите скільки задоволення приносить просто так зроблений хороший вчинок.

Не забудь мою вірність тобі,

Любов, що тебе зберігає.

Шепочи моє ім’я уві сні -

Такої, як я, більше немає.

Пам’ятай мої всміхнені очі:

Карі - як янтар, темні - як ніч.

І спи спокійно серед ночі

Доленьку свою більше не клич.

Згадуй мою родимку милу,

Як без пам’яті цілував її.

І не треба, не дякуй за крила,

Що я їх дарувала тобі.

Просто пам’ятай ніжність мою

І відданість для тебе - не забудь!

Люби, як я тебе люблю

І поряд завжди будь!

mariam

Спи спокійно – я з тобою

Ніжно схилюсь над чолом

І все одно що не поряд зі мною

Розлука не страшна нам двом.

Наше кохання сильніше

За відстань, і проблеми усі

Просто притисни до себе міцніше

Подумки я відчую обійми міцні.

Спи коханий я з тобою

Ніжно цілую тебе

Вмиваюсь гарячою сльозою

І кохаю більш за все.

Дякую тобі коханий за підтримку,

Що ти поряд зі мною завжди

І в радості миті і у важку хвилинку

Я знаю, що в мене є ти!

Дякую коханий - за віру в мене,

За неоцінену твою любов

Я не знаю, щоб робила без тебе

Дякую милий знов-і-знов:

За твої щирі теплі слова,

За терплячий, ніжний погляд,

Що дає снагу до життя,

Що зігріває коли ти не поряд.

Дякую милий за безмежне щастя

Як безцінний скарб дароване тобою,

Що заслоняєш собою нещастя,

І зігріваєш своєю любов’ю.

mariam