Ні з примусу забути,

Ні з образи

Світання мрій химерних і чудних,

Що зорями вплелися в небозвід

Над хатою батьків твоїх, 

Не в змозі.

Забути?

Як відро цямрину цілувало

І реготнуло мені вслід,

Коли світало.

Забути?

Їжака що осінь визбирав на колючки

І шерхотів,

Неначе щось хотів сказати.

Забути?

Поцілунок край села,

Якого не було.

Забути!

Химерна осінь вміє нагадати

Світання мрій і сивини зело.

Олександр Міськов ("Трудівник Полісся", №28 від 9 липня 2015 р.)