Не встигла пташина розправити крила,

Як раптом зненацька тінь чорна накрила.

І птаха принишкла - така її доля - 

Допоки шуліка шугає на волі.

Не встигла Вкраїна іще пробудитись,

Звестись із колін і таки відродитись,

Як знову планують підставити ніжку,

Й штовхають її в прокрустове ліжко.

Згвалтована ханами і королями,

Зневажена цісарями та царями,

Розп'ята фашистами і більшовизмом,

Не менш - яничарами, їх егоїзмом.

Окрадена, нага стоїть перед світом,

Неначе весна, що приваблює цвітом.

Така вже беззахистна й квола неначе,

Та всупереч всьому - прекрасна одначе!

А скрізь - яничари, без роду, без віри,

Безглуздо жорстокі, підступні без міри,

Готові товариша, друга, кохану,

Віддать на поталу свавільному хану.

То де ж твої лицарі, матінко мила, 

Поглухли, осліпли чи куля звалила?

А, може, поснули потомлені? Боже,

Збуди їх й скажи їм: баритись не гоже!

І встала Вкраїна, готова до бою,

Нескорена, горда на прю із ордою,

Бодай голіруч чи отак самотою,

Із нечистю влади, з самим сатаною! 

Віктор Міськов, с. Селичів