Все більше моїх вчителів відходять у інший вимір часу. Люди, які допомагали мені зробити перші кроки в житті, люди, які вчили мене любити - любити життя, любити людей, любити навчання, любити і пізнавати увесь світ. Когось із них довелось супроводжувати до останньої дороги через хворобу, когось лікувати, а хто взагалі залишився без уваги. Можливо, саме ця стаття стане тією розмовою, яка могла б відбутися з кожним із моїх учителів, вчителів мого сина і просто всіх педагогів. Для вас, мої дорогі, присвячую ці роздуми.
У нашому теперішньому суспільстві настільки занепали моральні цінності, знизився рівень професіоналізму, що негативний відтінок можна побачити практично у будь-якій професії. Скажімо, лікар, податківець, митник - хабарники, продавці - обманщики, міліціянт - взагалі окрема тема з повним набором негативу. Та навіть візьміть, для прикладу, сучасних священиків - і про тих є що «доброго» сказати. Професія ж вчителя, як, напевно, кожного бюджетника, сприймається у сучасному світі як професія «невдахи», бідняка. І ніхто ніколи не замислюється, що успішні і не дуже успішні люди повсякчас й скрізь послуговується трудом вчителя.
Спостерігаючи за своїм чоловіком, який уже більше 10 років працює педагогом, як лікар приходжу до висновку, що вчитель це не професія - це діагноз, причому, з хронічним рецидивуючим перебігом. Виховуючи багатьох дітей, причому, чужих дітей, учителеві доводиться мало не щодня починати все спочатку - і так усе життя. Потрібно вчитися, а подальшого росту немає. Тому навіть після 30 років роботи він має одне-єдине звання, як і на початку шляху, - вчитель!
Для мене вчителі - це те джерело сили, яке заставляє рухатись машину суспільства. І якщо у них не вистачить терпіння, часу, таланту - машина ця заіржавіє й зупиниться в мертвому заціпенінні. Можливо, саме тому, спостерігаючи за тією несправедливістю, у якій ми живемо зараз, на думку спадають слова моєї колеги зі Львова: «Мій мудрий вчителю! Чому? І наймудріші потупіли і сіють зло, немов чуму! Мій мудрий вчителю, чому?»
Учитель творить Людину. Ці святі слова можна сказати тільки про матір і батька. Учитель же не лише сприяє засвоєнню знань - він виховує, очищає від бруду та сміття образ Божий в дитині. Але на якому етапі стався збій, чому люди стали втрачати людське - людяність, чому усе тепер вимірюється тільки грішми? Хіба цьому нас учили?! Ні. Я пам'ятаю багатьох своїх вчителів, але (ловлю себе на думці) згадую не зміст їх уроків, а щось характерне, індивідуальне, притаманне кожному з них: жести, ходу, манеру вести урок, а найбільше очі -погляд їх очей. Я щаслива, бо ніколи не відчувала, що мої вчителі дивились на мене зверхньо. Тому потай в душі хотіла бути такою ж розумною, доброю та лагідною до всіх, як вони, такою неквапливою та поважною...
А фах вчителя дуже складний. Він вимагає серця чистого, чуйності великої, бо на педагога дивиться молодь. Його почуття відчувають нічим не затьмарені молоді серця. І лише від вчителя залежить, що з ними зробити й куди спрямувати.
Як на мене, то всі педагоги, які вчили мене та моїх однокласників, які вчили мого сина, - найкращі навчителі, яких я зустрічала на своєму шляху. Кожен із них по-своєму особливий, а тому навчання для мене в школі було захопливим і цікавим. Я дякую дорогим вчителям за те, що вони є, і за те, що вони такі, як є. Низький уклін їм за працю і терплячість! Вітаю всіх із професійним святом! Зичу сили, здоров'я, наснаги, радості, щирих посмішок і гідних зарплат...
Оксана САВЧЕНКО, головний лікар Берездівської дільничної лікарні, випускниця середньої школи 1987 року.
За матеріалами газети "Трудівник Полісся" №39 від 29.09.2011 р.
|
