Ці слова століттями були символом боротьби українців за свободу та незалежність. Боротьби народу, який не раз виборював свою волю ціною життів найкращих його представників. Але у світлі останніх подій вони стали особливо актуальними. Народу, який так і не став нацією через те, що з легкістю втрачав все, що здобув такою дорогою ціною. Чому ми не цінуємо те, що маємо? Чому біда інших нас не стосується до того часу, допоки ми самі не зіштовхнемось з нею? Невже ми не здатні боротись за справедливість? Навряд чи хто зможе з впевненістю відповісти на ці запитання. Тому що мало хто усвідомив всю суть тих процесів, що відбулась в Україні після здобуття такої жаданої для всіх незалежності. Тому що більшість людей так і не зрозуміли наскільки цінний подарунок долі отримали. Раби, що все життя жили у ярмі, несвідомо шукали і далі цього ярма, бажаючи щоб повернувся старий господар. Адже так їм було б спокійніше, так вони себе почували б у безпеці. Інші ж просто скористались з немічності більшості людей, які просто бояться підняти голову, привласнюючи плоди їхньої праці у власних цілях. Решта людей просто жила своїм життям, дбаючи лише за власний добробут. Та все змінилось. Нахабність та свавілля керівників давно перейшли всі дозволені совістю та мораллю межі. А люди, які так довго терпіли знущання та катування, втратили все, що мали. Так врешті-решт не залишилось тих, хто не зустрівся з віч-на-віч безчинствами тієї купки катів, що день за днем пили кров українців, вбиваючи їхню надію на краще життя. Та саме ці злочини допомогли громадянам України прокинутись, започатковувати процес творення нації. У кожного народу є власна ментальність, кожен має свою власну точку кипіння. Наскільки українці є терплячими, настільки ж і рішучими у ті моменти, коли перейдена межа. Агресія породжує ще більшу агресію. Мирні протести потребують мирних рішень, а не застосування сили. Герої Майдану місяцями боролись за те, що вже два десятиліття належить нам по праву. Вони стали на боротьбу за право на висловлення власної думки, захисту честі та гідності кожного громадянина України, ціною якої стала пролита кров не лише українців, а й представників інших національностей, які у скрутну хвилину підтримали українців. Герої Небесної сотні поклали свої життя за те, щоб кожен українець був почутий представниками влади, які мають бути не панами, а слугами народу. Є надія на те, що вони загинули не марно, що відтепер громадяни нашої великої країни не дозволять чинити злочини тим, хто візьметься за подальшу розбудову України. Тому що відтепер ми можемо називати себе нацією! Слава Героям України!  

Сергій Опанасюк, керівник проекту