Ще на світанку світової цивілізації людство прагнуло до об’єднання. Спочатку була сім’я, рід, плем’я, а потім йшло подальше об’єднання людей задля спільної мети, продовження життя на Землі. Так постали держави, а з ними - виникла потреба у об’єднанні зусиль для захисту і нових завоювань.

 Все це видно як у дзеркалі на прикладі нашої Батьківщини – багатостраждальної землі української, що процвітала і занепадала в різні часи. Київська Русь була могутньою державою. Великий князь Володимир охрестив її під знаменом православної віри, об’єднавши русичів. Але Київська Русь через розділ між князями на окремі князівства занепала. Король Данило Галицький зумів об’єднати велику державу – Галицьку Русь, але й вона з часом занепала. Великий гетьман України Богдан Хмельницький зумів теж створити міцну державу, але й вона з часом зазнала краху. Причина одна – відсутність єдності нашого народу. А потім прийшов геніальний Тарас Шевченко, який уперше звернувся до українців як до нації. Його підтримали Леся Українка, Іван Франко, Павло Чубинський, які своїм словом кликали "душу і тіло" положити "за нашу свободу", показати, що "ми, браття, козацького роду". Коли в огнях революції палала Російська імперія і згорів престол царя, в українського народу виникла надія, що зоря вільності засяє всім. Та знову обман та глибоке розчарування чекало на нас. Ніхто і не думав бачити український народ вільним. Були лише красиві облудні слова. Далі буде страшний голодомор 1933-го. Голод забрав кращих із нашого народу. Тих, хто не стежив і не доносив на брата за шмат хліба насущного, хто не пішов виривати останній окраєць з холодних дитячих рук, хто не вмів торгувати святинями, спекулювати, красти, вбивати задля того, щоб вижити самому. Але найбільше випробування чекало нашу націю попереду. В страшному 1939 р. розпочалася Друга Світова війна, що принесла в Україну окупацію, занепад, розруху, голод… Мільйони українців було закатовано в концтаборах СРСР і фашистської Німеччини. Також мільйони полягли під час бойових дій… Після війни українські землі залишилися в складі Радянського Союзу і до 1991 р. зазнавали приниження і терору. Лише 24 серпня 1991 р. Україна здобула незалежність, за яку віддали життя мільйони українців. Саме з цієї дати розпочавсь непростий шлях України.

Вперше за часів незалежності українці проявили себе як згуртована нація під час політичної кризи весною 2001 р. Тоді було організовано масові демонстрації та акції протесту в рамках акції «Україна без Кучми!», які 9 березня 2001 р. навіть завершились сутичками з міліцією. Проте домогтись свого опозиція не змогла, а 18 учасників акції були її  засуджені від 2 до 5 років ув'язнення. Вибори Президента України 2004 р. стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став тодішній Прем'єр-міністр України Віктор Янукович. Опозиційні сили та більшість населення України згуртувалися навколо лідера «Нашої України» Віктора Ющенка, колишнього Прем'єр-міністра у 2000–2001 рр., прихильника реформ. Це призвело мітингів, що переросли в масові мирні акції протесту. Але це лише була репетиція перед Українською революцією. 21 листопада 2013 р., за кілька днів до саміту у Вільнюсі, Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготування до укладання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Це спричинило масові акції протесту в Україні, найбільша з яких відбувалась в Києві на майдані Незалежності. Після розгону майдану 30 листопада 2013 р., організатори силового розгону зробили неможливе – вони об'єднали всю нашу країну!

Він пробудив нашу українську свідомість. Достукався до серця нашої нації. Торкнувся навіть до тих струн, які, здавалось, так далеко заховані, що часом думалось, що вони уже навіки втрачено!

У житті бувають парадокси. Патріотам і митцям не вдавалось так достукатись до народу, як це вдалось (несвідомо вдалось) нетерпимій тиранії. Інколи життя так жартує. Тому що все, що робиться, робиться для певного розуміння та усвідомлення. Лише впавши і сильно вдарившись, людина прагне чимшвидше піднятись з колін і міцно триматись на ногах в подальшому. Іноді лише трагедія є шляхом до щастя.

Віра, надія та любов - це наше українське начало. Архетипи нашого національного буття є і зараз, ми всі у цьому переконуємось. Ми вистоїмо і переможемо. Бо ми - одна нація. Бо ми - Україна. Ми не є просто ортегівською масою, ми це нарешті усвідомлюємо. Я вірю, що рано чи пізно зір повернеться до тих, хто не бачить, а слух повернеться до тих, хто не чує. Я вірю в наше українське щастя. Я знаю, що ми його отримаємо і цінуватимемо ще дужче. І Бог нам в усьому допоможе.

Слава Україні і моєму мужньому Народові!

Слава Нації і честь її пробудженій Гідності!