Ось уже два місяці минуло з того часу, як ми святкували ювілей школи, а якось до цього часу не можу збагнути що ж саме святкувалось. Особисто мені було доручено наказом по школі підготувати третю частину спецвипуску «Вісника» (виявляється є ще й така газета у нашій школі, яка випускається лише спецвипусками раз протягом  п’ятирічки), присвяченого цій знаменній даті. Так як будь-які накази керівництва слід виконувати без обговорень, довелось розбиратись у всій цій заплутаній історії чи швидше за все математиці. Тому, що як не додавав та віднімав, а омріяного числа 150 ніяк знайти не міг. І як на зло навіть «круглої» якоїсь дати склеїти все не виходило. От і відшумів ювілей, а за ним – місцеві вибори, а спецвипуск усе ніяк не виходив на світ. Тому прийшлось підбивати підсумки з того, що за цей час досліджено. А вийшло як у старому анекдоті:

- Скільки буде 2+2?

– А скільки вам потрібно?

 - А що є якась різниця?

- Може бути 3, а може й 5. Залежить від того чи я продаю чи купую.

І все, можливо, було б добре, якби не насторожила інформація на одному зі стендів школи, де розповідається про те, що нашу школу було засновано у 1864 р. Певно цим коридором не проводили екскурсій для гостей, а тому і не оновили інформацію згідно з найновішими дослідженнями – подумав собі.

Зайшовши на офіційний сайт школи (http://bernvk.jimdo.com/),  побачив, що поряд з оголошенням «Берездівському НВК – 150 років!!!» розповідається про те, що «Берездівський навчальний заклад засновано у 1861 році». Спершу було подумав, що помилився адміністратор сайту. Але, перевіривши інформацію на старому офіційному сайті (http://www.nvk-berezdiv.narod.ru/), зрозумів, що дарма грішив на людину. Без серйозних дослідників з числа адміністрації навчального закладу тут точно не обійшлось. Адже раніше офіційною датою заснування навчального закладу вважався 1864 р. Чого ж придиратись – запитаєте ви. Адже на святковому концерті було зачитано архівний документ, де згадувався 1865 р., кількість учнів, кошти на їхнє навчання тощо. В тому то й справа – що станом на 1865 р. заклад уже існував. І це доводить той самий документ, який було прочитано широкому загалу під час «ювілейного» концерту.  Адже там нічого не говорилось про те, що необхідно для створення навчального закладу, а чітко описувалось усе, що в ньому на той момент було.Тому навіть тут не складалась потрібна для ювілею дата.

Ця суперечлива інформація і стала поштовхом для більш ґрунтовного дослідження історії рідної школи. Тому що всі знають істину про те, що хто не знає історії – той не вартий майбутнього. Який же рік насправді вважати датою заснування навчального закладу? Від чого відштовхуватись у цьому дослідженні? Врешті-решт зупинився на трьох основних пунктах, дослідивши які, можна визначити рік, необхідний для вирішення даної проблеми:

1. Перші письмові згадки про заклад освіти на території села (міста) Берездів;

2.  Рік будівництва першої освітньої споруди на території, де сьогодні розміщена школа.

3.  Рік створення навчального закладу сучасного типу;

Кожне з цих питань є важливим у дослідженні розвитку освіти на території нашого села. У кожному з них могла ховатись відповідь на непросте питання. Тому було вирішено дослідити кожне окремо. Відразу попереджаю критиків та невдоволених моєю писаниною, що це дослідження не претендує на роль серйозної  історичної праці. Швидше за все – це публіцистична стаття. Адже проведено дослідження  було у досить короткі терміни (близько трьох місяців у вільний від основної роботи час), не підтверджена архівними матеріалами (складена з усього, що було в наявності) та виражає досить упереджену думку самого автора.

Досліджуючи перше питання подивувався гарячковитому бажанню псевдо патріотів присвоїти школі саме 150-річний ювілей. Адже якщо вірити офіційній історії – то в ті роки відбувався процес аж ніяк не створення перших українських шкіл, а їх знищення (чи реформування у російськомовні – як кому зручніше називати) на території Російської імперії.

Не буду стверджувати, що перша школа на території нашого населеного пункту виникла ще у часи Київської Русі (хоча й такий варіант можливий). Проте точно вдалось встановити, що перші письмові згадки про навчальний заклад на Берездівщині сягають ще першої половини ХVI століття (Харлампович К. Западно-русския православныя школы конца XVI — начала XVII в. - Казань, 1898). Для тих, хто не довіряє цьому джерелу, наведу статистичні дані сучасного дослідника історії нашого району Владислава Берковського: Село Берездів було найстарішим поселенням у нашому районі, що отримало міський статус (у поборовому реєстрі 1570 р. згадується як місто із замком).На основі даних Російського державного архіву давніх актів ми маємо змогу встановити точнішу дати заснування першого міста на теренах сучасної Славутчини - 1546 рік. Берездів мав досить добрий замок (згідно інвентаря 1620 р.- замок, оточений ровом з підйомним мостом, мав башту-браму, 3 житлових будинки, лазню, кухню, 3 башти та дитинець). У 1603 році з-за сварки між синами старого князя Острозького було проведено поділ усіх маєтностей князів Острозьких. У результаті цього поділу Берездів відійшов до князя Олександра Костянтиновича Острозького ( В.Г.Берковський // Трудівник Полісся.- 11 січня 2002.- N 2/10400).

Також історичні відомості з другої половини XVI ст. свідчать виразно, що в нас при церквах існували школи, де дяки вчили дітей. Пастор Одерборн, що був у Литовській державі 1581 р., свідчить про те, що православні завжди мають при церкві школи. В такій школі, як писав М. Грушевський, «тридцятилітня людина вчить дітей перших початків наук; катехізиса не вживають, але дають дітям молитви до Богородиці й св. Миколая, списані в книжках, а Апостольський символ вчать з деякими змінами; до цього додають Давидові псалми, які вони читають і вдень і вночі». З поодиноких осіб у справі утворення шкіл уславився князь Костянтин Костянтинович Острозький, що заснував кілька шкіл на Волині, а з його шкіл найбільш відома Острозька академія. Крім Академії, князь Острозький заснував ще школи, які мали завданням своїм зміцнювати православ’я й перешкоджати денаціоналізації нашого народу. Князь Острозький, забезпечуючи в Острозі дяка («уставника»), ставить йому в обов’язок «школу держати». Від 1550 р. маємо відомості про існування при Красноставській церкві православній шпиталя й школи. Такі звістки виразно говорять за те, що при наших парафіяльних церквах в XVI ст. існували для навчання дітей школи й що серед світських людей було чимало письменних. Про те саме свідчить і поучення митрополита Сильвестра (від 1562 р.) новопоставленому ієреєві, щоб він не дозволяв читати й співати людям «простим», не прийнятим до кліру; очевидно, поміж світських парафіян були грамотні, охочі до церковного читання й співу, чому вони навчилися в церковних школах. Такі школи були й в монастирях. З різних джерел довідуємося, чого вчилися в школах наші діти в XIV — XVI ст. Перш за все вчили азбуку й склади (різні комбінації голосних і приголосних звуків, що зустрічаємо в словах), себто те, що пізніше звалося букварем, а потім переходили до читання богослужбових книг. Читання було найголовнішим предметом навчання. В залежності від того, яку читали книгу, учні поділялися на групи: одна група студіювала буквар, друга — Часословець, третя — Псалтир і т. п. Вчили ще й співати, по-церковному, звичайно. Додавали до того ще й писання, причому писали каліграфічним письмом, великими літерами, т. зв. «уставом», себто тим письмом, що тільки з кінця XV ст. стало витіснятися з державного та приватного вживання т. зв. скорописом (Василь Біднов. Школа і освіта на Україні).

Як видно з вищеописаного, школа на Берездівщині існувала задовго до російських реформ. Освіта розвивалась разом з церквою, яка стала центром просвітництва того часу. А уявити собі містечко без церкви - просто неможливо. Виходить, що і перша школа у Берездові була заснована понад 400 років тому.  

То навіщо ж прославляти москалів, які нібито започаткували у нас школу? Навіть Павло Алеппський, що відвідав Україну в 1654 р., свідчить, що в наших селах всі діти вчаться в школах, навіть сироти, яких утримують у шпиталях, а письменних людей багато не тільки серед чоловіків, а й серед сільського жіноцтва. І це мало місце саме тоді, коли на Московщині, за свідоцтвом Котошихіна, навіть серед вищої верстви — боярства — траплялися люди цілком неписьменні, хоч вони й засідали в Боярській думі, в найвищій установі, що вирішувала державні справи (Василь Біднов. Школа і освіта на Україні)

Звісно, можна заперечити, що є різниця між школами при церкві та державними школами. Якщо так, то першу державну школу слід шукати з моменту утворення в Польсько-Литовській державі Едукаційної комісії (постановою сейму 1773 — 1776 рр.) — першого в Європі міністерства народної освіти, — що провела значну реформу в шкільній справі, виробила одноманітний шкільний статут і призначила школам грошову допомогу.

З початком XIX ст. традиційні школи наші зникають. Зріст кріпацтва спричиняється до знищення сільських шкіл. Уряд російський намагається заводити свої, урядові школи з одноманітною організацією, однаковими програмами та вимогами в напрямі омосковлення української людності. Та заходи його не мали особливого успіху. Невдала для Росії Кримська війна (1853 — 56 рр.) та скасування в 1861 р. кріпацтва викликають помітний зріст середніх і особливо нижчих шкіл, за справу яких береться вже й громадянство. Та найбільш інтенсивну в цьому напрямі роботу провадити засноване в 1865 р. на Лівобережній і Степовій Україні земське самоврядування («земство»). Воно засновує початкові школи, підтримує їх матеріально, для забезпечення їх кадрами вчителів відкриває учительські семінарії (з трьохлітнім курсом). Все-таки освітня справа стояла далеко незадовільно, особливо щодо початкової освіти. Офіційні дані та періодична преса часто констатували сумний факт слабкого розвитку початкової освіти. В 1875 р. міністерство освіти констатувало, що в цілій Росії учнів початкових шкіл у двадцять разів менше, ніж слід було б бути. Щодо української території, то в Київській шкільній окрузі ці учні творили 0,8 % (до всього населення).  Ще в 1902 р. в Київській шкільній окрузі два мільйони дітей шкільного віку залишалося без елементарної шкільної освіти, а це дорівнює 83% всіх дітей шкільного віку. Це пояснюється тим, що на Київщині, Волині та Поділлі (що входили до складу Київської округи) не було земств, а тому не було й земських шкіл, були ж тільки міністерські, взагалі нечисленні, та головним чином церковні парафіяльні школи, які з 1884 р. придбали спеціальну організацію.

Всі школи на Україні, від вищих до нижчих, були чисто московськими. Викладовою мовою була російська, користуватися рідною мовою не тільки не дозволялося, а навіть заборонялося. Мало того, школа була чужою для нашого народу не тільки мовою, але й самим навчанням. В читанках та підручниках говорилося виключно про «русскій», себто московсько-великоруський народ, про його господарське життя, звичаї, історію, мистецтво, про народ же український, про його минуле та звичаї й господарські відносини ніколи не згадувалося. В школі дитина потрапляла в далеку від неї духовну атмосферу, в чужий для неї світ; нічого свого рідного вона не бачила й не чула. Звідси порівняно слабкий розвій дитини в школі, невисокий ступінь знання й часті рецидиви безграмотності. Представники нашого громадянства добре розуміли негативні риси школи на Україні й ще з 1860 р. робили спроби впровадження в школу української мови як мови викладової. Коли постали недільні школи, то були приклади викладів українською мовою. Все ж таки думка про заведення української школи (за мовою і духом) із часом набирала все більше характеру реальності та неминучої життєвої потреби. Після 1905 р. за неї стоїть і загальна, й спеціальна педагогічна преса, її ж підтримують з’їзди народних учителів. Російська реакційна й «чорносотенна» преса веде проти неї завзяту війну, а шкільна адміністрація своїми репресіями на учительство не допускала спроб вживання в школі української мови. В 1913 р. були приклади масового звільнення учителів за симпатії до української мови. Нарешті, в 1917 році з’явилася повна можливість відкривати українські школи. Вже в березні 1917 р. в Києві було засновано першу українську гімназію. Українське село виявило тоді надзвичайний рух до заснування своїх власних шкіл. Таким чином, здійснилося те, про що мріяли в 60-х роках XIX ст. діячі українського національного відродження (Василь Біднов. Школа і освіта на Україні).

Ось що про це написав Владислав Берковський: Принагідно слід відзначити, що активне формування шкільної мережі на теренах Шепетівської округи розпочалося ще у другій половині ХІХ ст. і пережило два основних етапи становлення: в 1867 та 1885 рр. Перший етап характеризується впровадженням системи народних училищ, що мала замінити вже існуючу тут систему церковно-приходських шкіл. Як відзначав у травні 1865 р. старший вчитель Київської першої гімназії Миколай Богатінов, що інспектував терени Заславського та Новоград-Волинського повітів, церковно-приходські школи мали занадто низьку матеріальну базу та надзвичайно мале фінансування. Тим не менше Церква в особі архієпископа Антонія активно протестувала проти впровадження нової освітньої системи. Однак вже під час другого етапу шкільна мережа поширюється практично на всі великі населені пункти, що пізніше увійшли до складу Шепетівської округи. Даний процес розвитку системи освітніх закладів на Шепетівщині переривається періодом Першої світової війни. Таким чином, на початок 1917 р. шкільною мережею було охоплено, наприклад, в Анопільському та Славутському районах більше 31% населених пунктів. Проте перехід військових дій у позиційну форму, по-перше, а по-друге – кардинальна зміна політичної ситуації спричинили те, що на досліджуваних теренах розпочинає наново активізуватися справа ширення освіти. Головну роль у цьому відіграє просвітня політика Української Центральної Ради. Так, наприклад, у грудні 1917 р. в Берездові відкривається трьохкласне вище початкове училище, яке тимчасово розміщують у приміщенні вже існуючого двохкласного сільського училища. В січні 1918 р. про надання додаткових приміщень для Кутківського народного училища, у зв’язку з розширенням, звертається голова місцевого сільського товариства. Тим не менше воєнно-політичні реалії 1917-1922 рр. у багатьох випадках були серйозним стримуючим фактором у процесі формування мережі освітніх закладів Шепетівщини (Владислав Берковський. З історії розвитку освіти північних районів Хмельниччини в 1920-х рр.).

Як бачимо, і тут жодних співпадань з ювілейними датами виявлено не було. Більше того – школи реформували, а не створювали. А якщо і створювали – то це не означає що їх там раніше не було. Просто державницька машина спочатку знищила усе, що можна було, а потім – реформувала те, що знищити не змогла. Тому більш привабливою датою заснування державної школи вважаю 1917 р. – коли було відкрите українське училище, а не імперські 1960-ті чи радянські «зі змістом» 1924 та 1937 рр.

Друге питання навіть досліджувати не потрібно, щоб визначити, що хоч одна будівля на території Берездівського НВК побудована 150 років тому. Тому що найстаріша будівля – двохповерхове приміщення «старої» цегляної школи було побудовано після завершення Другої світової війни. Як бачимо і тут обійшлось без «круглих» дат.

Третє питання взагалі збило з пантелику. Якщо вік школи визначати від останньої її реорганізації – то нашій школі на момент ювілею було десь близько 1 місяця! Адже саме у цьому навчальному році стараннями керівників усіх рівнів нашу школу з агротехнічного ліцею було реорганізовано у звичайну загальноосвітню школу. А якщо точніше – у навчально-виховний комплекс І-ІІІ ступенів. Тобто щось подібне до того, якою була школа до 2001 р., коли в результаті багаторічної роботи тогочасного керівника Сергія Андроновича Яцюка та усього колективу школа отримала статус агротехнічного ліцею. Якщо ж брати до уваги якусь іншу реорганізацію навчального закладу чи враховувати реформи усіх часів і народів – то потрібно буде чи не щороку відзначати ювілеї, якщо і не двічі чи тричі на рік. Та й з усіх ювілеїв залишився лише той, який так завзято напередодні виборів описала власною персоною редактор місцевої газети, що вміє правильно вихваляти курс правлячої партії задля продовження існування газети, яка виходить лише тому, що керівники бюджетних організацій району примушують її передплачувати своїх підлеглих, збираючи копії квитанцій про передплату. Даруйте, трохи відхилився від теми. Так от, у тій статті розповідалось про правильного керівника, з якого хоч сьогодні можна ікони писати, що керує школою вже 10 років. Чим не ювілей? Тим паче, що й вибори на носі. На тому і вирішили. Отак і відсвяткували - з агітаційними палатками та правильними, а головне щедрими (в основному на обіцянки) кандидатами у депутати різних рівнів. Шкода, що в останній момент щось не склалось з висуванням у депутати головних героїв ювілею. Певно попередній партійний квиток завадив. Але це вже зовсім інша історія...

Повертаючись до теми, залишаю відкритим питання заснування навчального закладу на території села Берездів для більш серйозних та неупереджених дослідників. Свою ж думку я висловив, як і виконав ту частину роботи над створенням спецвипуску «Вісника», яка від мене вимагалась згідно з наказом директора. Якщо у чомусь не правий – розміщуйте на сторінках нашого ресурсу будь-який матеріал, що міститиме й інші думки за даною тематикою.   

Сергій Опанасюк, керівник проекту