Пропонуємо вашій увазі статтю Валентини Завадської і Віри Мальчук, опубліковану 24 липня 2014 р. у газеті "Трудівник Полісся" (№30 (11069) про трудівників нашого села:

Берездівська сільська рада нині потопає у царстві квітів - її прилегла територія нагадує барвистий ситець із різнокольоровими флоксами та іншими суцвіттями літа. Кажуть, то сільський голова Віктор Васьківський і технічний працівник Любов Поліщук вирішили так уквітчати центральну садибу села. "Квіти у нас будуть рости всюди!" - переконаний сільський голова. Але де ж черпає він таку впевненість і наснагу до краси? Тепер же усі на життя нарікають... А от у Берездові песимістичним настроям не дають волю. Село живе! І чи не найпотужнішою підвалиною його стало фермерське господарство "Берездів" - один з трьох підрозділів знаного всім на Славутчині та далеко за її межами селянсько-фермерського господарства "Манятин", яким керує депутат Хмельницької обласної ради, заслужений працівник сільського господарства України Сергій Конончук. 

Днями ми побували в Берездові, де й зустріли під час ранкової ділової зустрічі на будівельному майданчику господарства Сергія Степановича та Віктора Веніаміновича, яким щодня є про що поспілкуватися. Перший дбає про забезпечення роботою людей, які проживають у чотирьох селах сільської ради - крім Берездова, це ще Селичів, Зубівщина та Модестівка. Другий, задоволений вагомими надходженнями до бюджету сільської ради від ФГ "Берездів", підхвалює й морально (як, усміхаючись, каже сам) підтримує місцевого інвестора...

"Справжній інвестор - це не той, хто зазіхає, щоб землю у людей забрати, а думає, як у нелегкий для України час підтримати селянина, дати йому можливість спокійно жити, з надією зустрічати завтрашній день..." Ці слова ми почули від голови селянсько-фермерського господарства "Манятин" Сергія Степановича Конончука не як хизування чи позерство, а звичайну земну істину. 

Скільки різних перетрубацій відбулося в Берездові! Були тут після колгоспу імені сількора Савчука, які завгодно форми господарювання... Змінювалися керівники - серед них найбільше очолював господарство Василь Володимирович Коновалюк, дуже мудра людина. Але ні він, ні його наступники не могли зупинити стихію ринкових перетворень, яка охопила всю Україну. Та як було йти проти вітру? Прогрес же у будь-якій сфері дається важко. Що вже й казати про село! Тут нам, як стверджує нинішній господар, людина, котра твердо стоїть на землі, ще йти і йти до кардинальних змін. Але йти треба! Що він і робить разом зі своїм сином Володимиром, якому доручив керівництво ФГ "Берездів".

Якщо поглянути на селянсько-фермерське господарство "Манятин" сьогодні з висоти жнив (а входять до його складу, крім "Манятина", ще фермерські підрозділи "Берездів" (очолює син Сергія Степановича Володимир Конончук), і ФГ "Сьомаки" (яким керує Вадим Васильович Вознюк), то структура посівів виглядає так: пшениці дозрівають на 1400 га, кукурудза - на 700 га, ріпак - на 650 га (більшу половину його вже зібрано й доставлено на КЗС), соя - на 640 га, ячмінь - на 200 га, горох - на 100 га і гречка на 100 гектарів. Випаси займають 600 гектарів, орної землі господарство має 3600 гектарів.

Не раз бував на фермі європейського типу в Горбакові Рівненської області Сергій Степанович. Звичайно, за зовнішнім виглядом і оснащенням тваринницькі приміщення в сусідів відповідають всім санітарним вимогам. Але, як каже щиро: "Корови там зобиджені! Простору їм не вистачає. Повітря й те отримують дозовано... А в нас худоба почувається природно, отримує сонячні ванни, має багаті різнотрав'ям випаси - то куди братися тим "європейцям" до якості нашого молока?"

Скажемо відверто, ця філософія знаного господаря видалася нам дуже мудрою. Тим більше, що, за його переконанням, ферма не повинна бути збитковою. А він і так господарює тут!

Треба, щоб кожен день починався з добра, як каже С. С. Конончук. Недарма ж ми, мовляв, щодня "Добрий день!" усім кажемо. Фермер твердо переконаний, що добро - це зовсім не подачки й ба навіть не спонсорська допомога. бо що вони важать проти наданої можливості людині самостверджуватися на землі у повсякденній, хоч і не легкій почасти, але потрібній державі праці? Кожен повинен дбати про свою родину, на себе заробляти - і міцнішою та багатшою буде держава. В цьому суть життя!

Прибули ми на Берездівську молочнотоварну ферму о 7 годині, коли доярки вже завершували вранішнє доїння й годівлю тварин. Сьогодні тут утримується 260 голів дійного стада. Колись, як згадує завфермою Галина Артемівна Новіцька, було 400. Та й трудилися тут 18 доярок (нині - 13). Але, зважаючи на численні реорганізації берездівського господарства - із колгоспу ім. сількора Савчука в КСП "Берездівське", із нього - в СГ ТОВ агрофірми "Астра", далі - ТОВ "Авангард", ще далі - в СТОВ "Астра" - й досі щиро дивуються тому, що молочно-тваринницька ферма в Берездові вижила. 

Прийшла ж сюди ще в 1986 році обліковцем, із того часу - скільки змін (та й не завжди добрих!) вдалося побачити. Ось уже чотири роки Г. А. Новіцька завідує фермою, де зібрався колектив гарних енергійних доярок, здатних досягти найкращих результатів. Вона щаслива, що ферма в Берездові щодня надоює тепер до 4 тонн молока. За півроку від кожної корови в середньому отримали тут його по 2660 кг (торік за аналогічний період лише 1690). Зростанню результатів праці сприяють і оновлення стада продуктивною молочною худобою, і покращена годівля, і забезпечення ферми холодильними установками... А головне - люди тут оточені турботою керівництва селянсько-фермерського господарства, яке шанує і підтримує їх у важку хвилину. 

Першою, з ким поспілкувалися на фермі, стала телятниця (єдина в господарстві) Раїса Петрівна Рабченюк. Народилася і мешкає у Модестовці. В дівоцтві вивчилася у Грицівському ПТУ на закрійницю. Але вийшла заміж (чоловік Микола Іванович теж пізніше потрапив у фотооб'єктив) й повернулась на малу батьківщину доглядати батьків...

У господарстві трудиться з 1992 року: сім років була дояркою, 11 - свинаркою. "А прийшов Сергій Степанович і забрав мене до телят", - всміхається жінка, демонструючи своє чотириноге царство. Зараз теляток є 60, хоча зазвичай "на руках" у Раїси Петрівни їх до ста.

 Розпорядок дня доярки відомий, - зазначає одна з них Світлана Миколаївна Рабченюк. - О п'ятій я вже на фермі. Корови, а їх у мене 23, зачекалися: стоять як штики. Ми їх прив'язуємо, годуємо (даємо товч), і починаємо доїти. У кожної тварини є ім'я - чи то Ласунка, чи Зірка, чи Масяня або Черешня... Подоїли - вигнали у кошару. Як кожна хазяйка на своєму місці прибираємо за ними і до 7:30 управляємося повністю. 

Але будуть ще дві "ходки", як каже Світлана Миколаївна: об 11-й та 19-й годинах...

Підмінна доярка Катерина Андріївна Онопрійчук має російське коріння. Але жінка так уже звикла до України, куди переїхала жити, коли вийшла заміж, де народила і виховує трьох дітей, що просить лише миру всім людям на українській землі. І ми побажали нашій "сепаратистці" жіночого щастя.

Голова в нас хороший, і ми стараємося! - радісно поділилися своїм піднесеним ранковим настроєм з працівниками редакції доярки Валентина Петрівна Ярмошкіна (на фермі трудиться другий рік, була перед цим обліковцем у Сьомаках) та Любов Петрівна Власюк (присвятила праці на фермі все своє життя - із 19 років як прийшла за мамою в Модестівку, де колись також була ферма, так і залишилася тут). "Наш голова змалечку був пастухом, допомагав своєму батькові, який працював їздовим. От і став справжнім господарем, на якому тепер Берездів наш тримається", не без гордості за свого керівника кажуть доярки. Ми ж додамо від редакції: на таких людях і світ наш тримається!

Їздові Микола Іванович Рабченюк та Віталій В'ячеславович Рибачук - старожили берездівського господарства: працювали в колгоспі імені сількора Савчука, пройшли випробування перебудовою, безгрошів'ям та всебічним занепадом. Але ферма у Берездові не пустувала за будь-яких часів, і худоба у ній не переводилась. Не забули жодного із керівників господарства, під чиєю орудою трудилися. 

Що мають робити їздові? Доставляти корм для худоби: "Солому возимо, комбікорми, товч". Робочий день починається о 7-й. Подивіться, який добродушний погляд у Віктора Петровича Корнійчука. От би нашим політикам повчитися життєвої мудрості в сільських трударів!

Микола Іванович Тимчук перед тим як прийти на Берездівську МТФ техніком штучного осіменіння, майже два роки працював у "Сварозі". А ще пройшов навчання за фахом у Броварах. Так що тепер відмінно знає свою справу і радіє успіхам колективу ферми.

Коли ми ближче познайомилися з Лесею Федорівною Дмитрук, яка жартівливо називає себе "свинячою мамою" (доглядає ж бо одна аж 200 голів свиней!), ще не знали, що привело її на ферму. Дуже мила, інтелігентної зовнішності, жінка, певно зі скромності не стала згадувати про свою знамениту маму - Марію Василівну Демчук. Хто ж не пам'ятає кращої свинарки Славутчини, людини, яка не раз представляла наш край на різних солідних форумах, бувала на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства? Царства їй небесного! Достойну зміну виховала і залишила після себе!

Оператора газової сушарки Ігоря Івановича Лавренчука ми застали на КЗС - комплексному зерноочисному складі. Він розташований у його рідному Селичеві. Починав у господарстві із тракториста. Аби стати оператором, вчився у Хмельницькому, отримав відповідні документи й допуск до роботи з газовим обладнанням. Ми побували у його святая святих, де всіма процесами заправляють комп'ютер і щитова. Ламали голову над специфічними термінами. Стежили разом із ним за вологістю, відвантаженням і температурою зерна...

Нам би тільки погоди! - ніби звертаючись до небесної канцелярії, емоційно почав розмову завідувач КЗС Олексій Павлович Бойчак. Під його пильним оком зерно на складі не лише сушиться, а й очищається. А головне тут - нормальна його вологість. "Зараз на КЗС працюємо з технічним ріпаком - із нього виготовляють мастила та солярку. Промовистий факт: якщо минулоріч його середня врожайність була 22-24 центнери з гектара, то сьогодні вже можна говорити про 35-36 центнерів на круг. А на деяких полях цифра доходить до 40!

"Матимемо хліб, і до хліба", щасливо усміхаючись, мовив О. П. Бойчак.

Кращим комбайнером ще з радянських часів керівництво називає в Берездові Миколу Васильовича Бакієва. Ото дійсно де народився, там пригодився: був механізатором ще з колгоспних часів, попрацював і в Берездівському відділенні РТП. Сів на "Дон-1500Б". На даний час господарство має п'ять комбайнів, - розповідає. - Працюємо екіпажами. За помічника собі взяв Віталія Кучерука: це мій зять. Вчителює у місцевій школі, а влітку є можливість трохи підзаробити..."

- Як жнивується? - поцікавилися у Миколи Васильовича. "Був пробний виїзд, урожай очікується ніби непоганий", мовив він.

Як повернувся берездівчанин Федір Миколайович Самчук у вже далекому 1979 році з армії, так з тієї пори він - у рідному господарстві біля техніки. Був трактористом-механіком, на бульдозер пересів у 1984-му. "Мій фронт робіт - на полях, а також ремонт доріг, - коротко пояснює. - В даний момент ремонтуємо зерноочищувальні машини. Ви ж бачите, кожен тут має свої обов'язки: є електрики, газозварювальники. А ще поряд трудиться будівельна бригада, яка в даний час займається зведенням "бункера" - це ми так називаємо майбутній зерносклад.

Де лише не набирався професійних знань Віталій Андрійович Поварчук - в Острозі вчився на шофера, у Мирогощанському коледжі - на молодшого спеціаліста сільського господарства. А от здобув у Славутському професійному ліцеї професію електрозварювальника, то саме ця професія донині йому найбільше знадобилася. "Як бачите, у ФГ "Берездів" зводиться бункер для очищення зерна, а я займаюсь тут зварювальними роботами", - пояснив молодий спеціаліст. Із С. С. Конончуком Віталій знайомий ще з 2008 року: шукав тоді роботу й знайшов її аж у Манятині. Останній рік трудиться у Берездові. Скажемо по секрету, вже й пару собі тут приглянув...

Радісно було споглядати серед досвідчених працівників молоді обличчя: на фермі впевнено почувається у ролі доярки 25-літня Оля Максимчук, а на тракторному стані познайомилися із Сергієм Туринським - хлопчина у літній період трудиться на совість, аби підзаробити собі на навчання у Хмельницькому національному університеті... Сергій уже перейшов на третій курс, хоче все знати про фінанси та кредити. А жилка в нього - селянська, бо тато працює в  господарстві на ЗІЛі, дідусь бригадиром був...

Інвестори хочуть, щоб гроші робили гроші, а не продукцію для блага людини. Почули цю думку Сергія Конончука і згадали безмежні наші славутські поля, які орендуються великими агрохолдингами. Можливо, на них технологічно все й правильно робиться, але якоюсь аж надто нещадною бачиться ця далека від усталеного землеробського господарювання політика - вижати із землі все до останньої краплини! Й навіть не те вражає, що більшість зерна вивозиться ними за межі України. Українська ж земля споконвіку оброблялася нашими дідами-прадідами, як от і у СФГ "Манятин", з любов'ю. І зростали на ній, перш за все, хліба...

Сергій Степанович щиро каже: "Я веду чесне господарювання". Звичайно, він не вихваляється, скільки грошей вклав у реконструкцію зерноочисного комплексу у Селичеві, який перевів на газ. І в колишнє приміщення ферми, де тепер функціонує зерносклад. Або у реконструкцію зерноочисного комплексу й розширення зерноскладу у Берездові. Чи накриття тракторного стану. Можна згадати ще й про те, що ферма тут переобладнується під механізовану роздачу кормів, і нова силосна яма з'явилася...

Бачили б ви, читачу, щасливі очі людей, які тут трудяться! Таке "чесне господарювання", безперечно, селянам до душі. Воно ж - природне, як сама земля. А життя нічого не дарує без тяжкої праці...

Валентина Завадська, Віра Мальчук, "Трудівник Полісся"