Краща шкільна електронна газета України у 2012 р. (ХV Національний конкурс шкільних газет), Призер міжнародних конкурсів у 2013-2015 рр. (у номінації "ІТ проект" Міжнародних конкурсів-фестивалів дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах»)
Цими днями минула двадцять четверта скорботна річниця з дня Чорнобильської трагедії. З 1986 року життя українського народу та й усього світу розділилося межею на дві половини: до і післячорнобильське. Чорнобиль нагадує про себе щоденно. А особливо тим, кому довелося скуштувати радіаційного пилу з палаючого гирла розбурханого реактора. Тисячі життів забрав Чорнобиль. Десятки тисяч людей зробив хворими, інвалідами, завдав непоправної шкоди генофонду нації. Серед тих, хто рятував український народ ціною свого життя та ліквідовував наслідки аварії, є чимало й наших краян. Щороку на Славутчині проводяться урочистості й культурно-виховні акції у селах району, де вшановуються герої-ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС. Цьогоріч районний захід пам'яті та шани пройшов 23 квітня у с.Берездів. Глядацький зал будинку культури був щільно заповнений школярами. У першому ряду ж сиділи ветерани Чорнобиля із Берездова й Славути, а також представники райдержадміністрації і райсоцзабезу. Відкрила захід-реквієм заступник голови райдержадміністрації Ванда Коваль. У своїй промові Ванда Владиславівна навела інформацію щодо кількості «чорнобильців» у нашому районі. Так, на обліку райуправління праці і соціального захисту населення сьогодні нараховується 129 постраждалих від Чорнобильської катастрофи, з них: 7 ліквідаторів І категорії, 39 - ІІ-ї категорії, 36 - ІІІ-ї категорії. До постраждалих відносяться й 46 дітей ліквідаторів, та одна вдова, їх долі теж довічно обпалені руйнівним атомом. Вдавшись до віршованого слова, В.Коваль висловила щиросердечну вдячність усім тим краянам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії, а зараз розбудовують Батьківщину старанною працею на підприємствах та полях. Перейнявши естафету своєю доповіддю, голова міськрайонної Спілки чорнобильців Віктор Калашніков спрямував своє слово підростаючому поколінню: «Ви, дорогі діти, маєте бути все життя вдячними ліквідаторам-чорнобильцям, за їх подвиг заради життя й здоров'я прийдешніх поколінь. Ліквідатори ж - люди скромні й не потребують почестей. Натомість їм потрібні увага, турбота і пам'ять. Несіть же, любі друзі, ці чесноти через все життя і передавайте їх нащадкам», - дав настанову для юні Віктор Євстафійович. Тяжкі спогади, віру у щасливе майбутнє нащадків і надію на їх добру пам'ять доносили зі сцени у глядацьку залу слова односельчан, мирного життя яких торкнулась своїм чорним крилом біда атомного лиха. Завідуючий відділенням Яблунівської обласної лікарні Олександр Яворський також пригадав свій шлях у Чорнобиль. Тоді в 1986-му він був ще студентом передостаннього курсу Київського медінституту. Ліквідація аварії потребувала праці тисяч лікарів. Саме тому тодішня влада країни вирішила відправляти у Чорнобильську зону й студентів-медиків. Серед них був й Олександр. Йому також довелося тижнями працювати на спеціальному пункті меддопомоги, обслуговувати чисельних пацієнтів, яких постачали каравани автокарет «Швидкої». Також допомагав роздавати сотні кілограмів йодистого калію для трударів 30-кілометрової зони, задля запобігання й профілактики хвороб щитовидної залози. Водій Людвіг Юрочкін відсвяткував 27 квітня 1986 року своє 22-річчя, а вже на початку травня був направлений у складі автоколони з одинадцяти «КамАзів» до Чорнобиля, де перевозив різні вантажі та худобу. Побачене у зоні відчуження залишило глибокий слід в його душі. Усе дійство літературно-музичної композиції було вельми майстерно зрежисованим: спогади ліквідаторів драматургійно перепліталися із демонстрацією на великому екрані уривків хроніко-документального фільму, піснями, поезіями та іншими номерами. Справжньою емоційною кульмінацією заходу стала сценічна дія, у якій під мерехтливе світло вогників поминальних свічок і звуки Моцартового «Реквієму» діти поклали червоні, мов кров, квіти до виставлених на сцені великих портретів померлих земляків-ліквідаторів. Глядачі гідно поціновували високий рівень заходу своїми бурхливими оплесками. О. СОЛДАТЕНКО Трудівник Полісся №19 від 30 квітня 2010 року
