Неділя, 14.07.2024, 10.02.27

Електронна газета "Березове диво"

Краща шкільна електронна газета України у 2012 р. (ХV Національний конкурс шкільних газет), Призер міжнародних конкурсів у 2013-2015 рр. (у номінації "ІТ проект" Міжнародних конкурсів-фестивалів дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах»)

Головна | RSS
Меню
Міні-чат
А звідки Ви до нас завітали?

Краще фото (перегляди)


Краще фото (оцінки користувачів)


Краще фото (коментарі користувачів)


Головна сторінка » 2007 » Жовтень » 2 » В гостях у бабці Ганни
В гостях у бабці Ганни
04.55.48
Хочу Вам розповісти про одну із жительок нашого села – Возніцьку Ганну Йосипівну. З самого дитинства Ганна Йосипівна жила разом з сім’єю на хуторі Михайлівка. На той час навколо хутора було ще декілька хуторів, які перед війною розбирали і переносили до міста Берездів. Щойно прийшла звістка про початок війни, фашисти через декілька днів захопили м. Берездів. Під час жнив у 1942 році свої ж односельчани за наказами німців примусово відвезли Ганну Йосипівну у Славуту, звідки і відправили у Бішесбург. Працювала на господарстві у господарів Черноховських – поляків, власників ферми. У свої 15 років працювати на такій великій фермі було важко. Ганна Йосипівна щодня доїла 16 корів (за словами Ганни Йосипівни – це була найважча робота), працювала на городі та по господарству, доглядала внука Черноховських. Умови проживання були поганими: одяг майже не відрізнявся від ганчір’я, тай харчуванням не можна було похвалитися. Ганна Йосипівна згадує: «Праця була тяжкою через те, що земля у Німеччині кам’яниста». За сумлінну працю господарі почали краще відноситися до Ганни Йосипівни. Та коли радянські війська почали наступати, то життя Ганни Йосипівни та інших людей що перебували у Німеччині опинилося під загрозою… Одного разу коли вона разом з іншими людьми обробляли землю, то побачили під хмарами більше 35-ти літаків, що відразу почали бомбардувати поселення. Усі почали шукати безпечне укриття, та все ж таки осколок снаряду потрапив у ногу Ганни Йосипівни, який і до сих пір нагадує про себе. Другий випадок, коли життя Ганни Йосипівни було під загрозою відбувся тоді, коли німецькі війська відступили, а Черноховські з робітниками (у тому числі й з Ганною Йосипівною) оселилися на станції, що за 2 км від маєтку Черноховських. Ганна Йосипівна згадує: «Коли відійшли німці, то залишили свою німецьку вівчарку, яка згодом «прибилася» до мене. Одного разу наша хазяйка відправила мене та Ольгу з Дятилівки перейти лінію фронту і подивитися на господарство. Коли ми пішли, то вівчарка пішла з нами. Під час зворотньої дороги у цю вівчаку, що йшла поряд з нами попав осколок». Про цей випадок Ганна Йосипівна із жахом згадує все життя. Тяжке життя в Німеччині не закінчилось навіть з приходом радянських військ. Співвідчизники-червоноармійці хотіли її розстріляти, забрали ті речі, що подарувала господарка. Згодом відвезли у польське місто Волковиськ. Там їх понад місяць тримали у переповнених бараках, що мали лише дві стіни і покрівлю. Багато людей померло від переохолодження, недоїдання та хвороб. Під час допитів один офіцер подарував їй туфлі, побачивши в яких вона була. А інший під час чергового обшуку – забрав, сказавши, що в неї є інші (старі туфлі вона не викинула про всяк випадок). Ганна Йосипівна вижила завдяки глюкозі, яку пила разом з розтопленим снігом тому, що води теж не було через те, що поляки позакривали всі криниці Потім відвезли на залізницю де і залишили людей на холоді. До Славути добиралися на сходах вагона (та й то за сукню та спортивний костюм, які віддала її подруга за те, що їм провідниця дозволила їхати на сходах). Приїхали додому 1 березня 1945 р. Крім того, що була дояркою на фермі, то ще скородила колгоспні поля коровами та виконувала іншу важку роботу Та вже у 1949 році за «доносами» сусідки посадили у в’язницю на 1 рік, де Ганна Йосипівна знову, згадуючи важкі роки, проведені у Німеччині була змушена доїти більше, ніж 10 корів. Вона й досі відчуває яку «користь», ці примусові роботи їй принесли: хвороби шкіри, обмороження кінцівок, не дає про себе забути й осколок снаряду.
Бабця Ганна за своє життя отримала не одну нагороду за сумлінну працю у колгоспі, що показує наскільки роботящою людиною вона є. Бабця Ганна згадує ті часи і порівнює їх з сьогоденням. На моє питання: «А як Ви жили в Німеччині?» вона відповіла так: «Так як і зараз. Адже і в нас і в німців є люди, що можуть вбити рідного брата за гроші, а є люди щирі та доброзичливі». 

Автор статті - Кудряшов Денис
Категорія: Наше село | Переглядів: 851 | Додав: berezdiv | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 3
1 Алла  
0
Очень понравился рассказ, интересный....

2 Натусік  
0

3 Алінка  
0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі
[ Реєстрація | Вхід ]
Custom Search
Форма входу

Хмаринка тегів
Новини школи Розробки вчителів (англійська мова) Випускники Творча майстерня Довідник для учнів Особливий погляд Наша школа Книги та роздатковий матеріал Наш проект Учнівські презентації Наше село Особисті фото Спортивні новини новини Інтелектуальні змагання Розробки вчителів (виховна робота) Розробки вчителів (математика) Інтелектуальний інтернет конкурс ЗНО Літературна світлиця Оголошення та реклама відвідувачів Новини села Шкільні новини вірні збірній картинки Відеотека
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наш сайт сьогодні відвідали:
Copyright by Birchen Miracle project © 2006-2015