Основами законодавства України про культуру встановлено, що пам'ятки історії та культури в нашій країні є надбанням народу і охороняються державою. Вони служать благородній меті - розвитку науки, культури, освіти і патріотичному вихованню громадян, особливо молоді. Наші громадські активісти беруть активну участь у збереженні пам'яток матеріальної і духовної культури, а музеї, створені на громадських засадах, є справжніми скарбницями нашого краю.
Сьогодні ми за допомогою працівників відділу культури і туризму районної державної адміністрації та працівників Славутського історичного музею на чолі з його директором С. Ф. Ковальчуком хочемо познайомити читачів із музеями Славутчини.
А відкриваємо ми цей огляд зі знайомства з шкільним народним геологічним музеєм, який є єдиним в Україні. Цей музей, майже два десятиліття діє з ініціативи заслуженого вчителя України, відмінника освіти, лауреата районної педагогічної премії Імені А. З. Глюзицького, педагога із більш ніж сорокарічним стажем Анатолія Дем'яновича Горанського в Берездівському навчально-виховному комплексі "Дошкільний навчальний заклад, середня загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, агротехнічний ліцей". 
Цей єдиний в Україні геологічний шкільний музей був відкритий на підставі рішення педагогічної ради навчального закладу №16 від 2 жовтня 1991 року. Загальна кількість експонатів -1581. Основними експозиційними розділами його є такі: «Кристалографія», «Морфологічні властивості», «Оптичні властивості», «Механічні властивості», «Мінерали», «Гірські породи», «Корисні копалини Хмельницької області». Колекційний матеріал музею формувався протягом більше 30 років. Частину колекції було закуплено в Уральській геологічній партії (700 зразків), а іншу (понад 800 зразків) збирали учні та члени геологічного гуртка протягом багатьох років. Таким чином, зразки гірських порід та мінералів, завдяки випускникам школи, поступали і поступають сюди з усіх материків планети. Особливо широко представляють вони тут материк Євразію.
Надзвичайно хвилює Анатолія Дем'яновича доля славутських сапонітів, поклади яких тягнуться з території Рівненської області на Славутчину, Ізяславщину, Шепетівщину. Свого часу робота його старшої доньки Марини Горанської про сапоніти "Чудодійний матеріал" зайняла на конкурсі учнівських робіт перше місце в області, четверте - в Україні.
«Сапоніти - це космос, медицина, ветеринарія, фарби, військова техніка, - каже Горанський. - У їхній хімічній формулі - майже вся таблиця Менделєєва. У подрібненому вигляді сапоніти використовуються як домішок до комбікормів. Результати ефективності доведено експериментально Дніпропетровським інститутом мінеральних ресурсів: знижується падіж курчат, каченят, індичат, поросят, зміцнюється їх імунітет.
Очищена речовина сапоніту, як сорбент, - частково виводить з людського організму радіацію». Поки що на Славутчині, де залягають рідкісні сапоніти, тонна яких коштує 200 доларів, виробництво та використання їх призупинилося...
В Берездівському геологічному музеї є багато унікальних зразків гірських порід і мінералів. Ось рядки із публікації «Унікальний музей в Берездові» («ПВ» від 4.04.2006р) про колекцію, в якій зібрані:
У камені, вважає Анатолій Горанський, закарбовано розповідь про історію розвитку Землі, Сонячної системи, а то й, взагалі, нашої Галактики. Чи не диво - неповторні візерунки, вкраплення, поєднання кольорів на шліфах, зрізах мінералів? Вибагливі, яскраві, мов тільки-тільки перенесені з живого наземного світу сонця - з рослин, квітів, у таємничі надра землі. А вони ж утворилися мільйони років тому!..
«І золотоносний пісок з річки Зея, що в Сибіру, і цінний індійський родоніт, і штучний алмаз-фіаніт з Київської ювелірної фабрики, і рожеві аметисти з Мозамбіку, і смарагдова зелень з Уралу, і малахіт із Заїру, і кварц моріон з Бразилії, і кварцова друза з перуанських Ант, і агати та сердоліки з ювелірної фабрики Південно-Африканської Республіки, і опали, хризопрази, бірюза, цирконієві твели, без яких не працює атомний реактор".
До речі, цікава історія є у Горанського, пов'язана із мінералом сердоліком. У кінці 30-х років минулого століття жінка-біолог з Москви займалася сердолікотерапією. Таємницю зцілення з Монголії привіз її батько, геолог.
А перейняв він її від монгольських селян. Ті водили розігрітим мінералом над болючими місцями і оздоровлювалися. Москвичка пішла далі — виліковувала навіть газову гангрену у фронтовиків. Експерименти довели: сердолік, розігрітий до температури 45 градусів, має таке ж енергетичне випромінювання, як і людське тіло, тобто «латає» хворі місця із «продірявленою» аурою. На жаль, слід російської цілительки загубився у сталінських тюрмах. Як і досвід. А сам метод, каже Анатолій Дем'яно-вич, виринув десять літ тому у Парижі. Нині ним послуговуються в Київському центрі «Охмадит», у Будапешті, Ташкенті. Каже Горанський, що сердоліки в Україні зустрічаються на Кара-Дазі в Криму, але ті, монгольські, більш лікувальні...
Є у Берездівському музеї шліфи агатів і сердоліків, привезені з Чукотського миса Шмідта, представлені головою Славутської ради репресованих і реабілітованих Леонідом Отовчицем. Є тут загадковий кристал димчастого кварцу з вкрапленнями окису заліза зі священної гори Хариф, на якій Мойсей отримав Божі заповіді. Камінь пульсує в руці! А чого варта скам'яніла фораменіфера з Голгофи! її привіз і подарував директор місцевого хлібозаводу Василь Миколайович Піголь.
Гордість геолога — фрагменти діоритових сокир, які людина відшліфувала десятки тисяч років тому кремнієві наконечники, амулети, серп, рубило та тертка з пегматиту, якою, певно, розтирали ще первісну пшеницю — полбу.
Колекціям слюди Горанського позаздрить будь-який знавець: є тут зразки з місця падіння Тунгуського метеорита і навіть з Антарктиди. Слюда використовується в ядерній енергетиці, радіоелектроніці.
На стелажах яшма, гіпс, азбест, нітрит титану, чароїт, який видобувають лише в Росії... А ще лазурит, порошок якого давні живописці додавали у фарби, аби картини не зблякли від часу... Ауропігмент, з якого отримують позолоту для розпису церков...
Але давайте повернемося до Славутчини. Останніми роками, скажімо, відбуваються різні процеси навколо Кривинського родовища, звідки наша глина - левонські муроленіти вивозиться на Здолбунівський цементно-шиферний комбінат, а поряд залишаються десятки гектарів спустошених земель...
А.Д.Горанський говорить про це з болем в душі. З іншого боку неодноразово доводилося порушувати перед владою, науковцями тему невикористання багатств нашої землі. Скажімо, на теренах Славутчини, а це північно-західна частина українського кристалічного щита, є вихід до кембрійських порід: пегматитів, гранітів, лабрадоритів. Пегматити, відомо, використовуються у фарфоро-фаянсовій і склоробній
промисловості, лабрадорити - для виробництва плитки, як облицювальний матеріал. І в той час, як Хмельниччина закуповує ці матеріали, виручаючи сусідні Житомирську або Вінницьку області, власні кар'єри не розробляються...
«Східна частина області багата гранітами, північно-західна - Ізяславський, Білогірський, Теофіпольський райони — крейдою, надзвичайно чистою. Кам'янець-Подільський район відомий мармуровим оніксом, але його запаси ще не розвідані. Зате про фосфорити, які ще в позаминулому столітті видобували на Ярмолинеччині для виробництва міндобрив, усім відомо. Як і про запаси глауконітового піску на Віньковеччині. В Ново-ушицькому районі навіть подекуди кімберліт зустрічається, а у ньому, як відомо, ховаються алмази...
А. Горанський розповів, як вступив до Північно-Казахстанського Петропавловського педінституту на геофак. Справжня захопленість геологією пробудилася під час навчання, екскурсій Казахстаном, Киргизією, Узбекистаном. "Я закохався тоді у геологію - зізнається директор музею".
При Берездівському народному геологічному музеї працює геологічний гурток, члени якого постійно виступають з науковими роботами перед учнями та дорослими, захищають честь району на конкурсах науково-дослідницьких робіт Малої академії за напрямками експедицій "Краса і біль України", "Сто чудес України" та інших. За час існування музею особисто А. Д.Горанським підготовлено 42 наукові роботи (в активі заслуженого вчителя - численні методичні посібники, виступи на наукових конференціях, новаторські методики уроків, загально-географічні роботи та ін.), 97 учнівських рефератів, численні перемоги їх у різних конкурсах.
Надзвичайно цікавою і повчальною виявилась, наприклад, творча робота «Біблія і мінерали (Новий і Старий Заповіти)» найменшої дочки Анатолія Дем'яновича - Юлії Горанської, цьогорічної золотої медалістки Берездівської школи, коли вона ще навчалася в 10 класі. Кожного літа директором музею і учнями проводяться походи та екскурсії з метою вивчення геології Хмельниччини, де матеріал збирається, вивчається та виставляється в музеї як експозиційний. Змістовно й цікаво проводяться оглядові та тематичні екскурсії, де геологія тісно пов'язується з історією, географією, літературою, хімією, фізикою.
З вересня 1993 року музею було присвоєно звання "Народний музей". Він став у районі осередком науково-дослідницької роботи, головним напрямком якої є сприяння розвитку наукового світогляду учнів і молоді нашого краю.
Треба відзначити, що 24 грудня 2009 року у Національному музеї літератури України проходив Всеукраїнський конкурс на кращий громадський музей. В конкурсі взяли участь 1000 громадських музеїв зі всієї України. До числа переможців від Славутського району ввійшов і Народний геологічний музей села Берездів в номінації «Краще експозиційне оформлення».
А душа невтомного учителя виповнена нових задумів і мрій. Анатолій Дем'янович із великим натхненням досліджує історичні витоки рідного Берездова, своєю повсякденною працею намагається привернути до багатства рідної землі увагу краєзнавців, надихає підприємців до розробки і використання природних багатств Хмельниччини.
Адже він, як людина, яка захоплюється геологією, сприймає гірські породи і мінерали як живі істоти, які народжуються, живуть і помирають. Анатолій Дем'янович переконаний, що камені все відчувають, обмінюються енергією, лікують. І від уміння використати сповна ці багатства матінки-природи залежить не лише наше сьогодення, а й далеке майбутнє людства.
За матерілами газети "Трудівник Полісся" від 9 липня 2010р. №29 (10849): Віра МАЛЬЧУК. Дивовижний світ каменю.
|
